За п’ять кілометрів від Берестечка біля річки Стир є село Перемиль, знане колись як давнє літописне місто, вперше згадане ще 1097 року в Іпатіївському літописі. Ще на початку ХХ століття привертало воно увагу розкішним палацом на Панській горі біля річки, який донині дійшов хіба в спогадах чи на малюнках митців. Але про цей палац є що розповісти і що згадати, пише Еспресо.Захід. 

Не плутати з Перемишлем

Фото: culture.pl/ Картина Михайлини Кржижановської - останньої з власників палацу в Перемилі

Точних даних про час заснування Перемиля немає. Однак археологічні знахідки свідчать, що люди тут жили ще задовго до першої згадки про цю місцину в літописі. За рішенням Любецького з’їзду у 1097 році ( коли якраз на цих землях тривали князівські міжусобиці) Волинь перепала Давидові Ігоровичу, а сусіднє з нею Прикарпаття – Ростиславичам, з умовою, що князь Давид відступить їм і частину Волині. Однак Давид Ігорович переконав київського князя Святополка в тому, начебто теребовельський князь Василько Ростиславич готує проти нього змову. Святополк запросив Василька в Київ, де його схопили та осліпили. Вражені цим вчинком князі зібрали військо, щоб відімстити. І тоді Святополк зізнався, що ініціатор всіх подій - Давид Ігоровича, який, щоб уникнути розплати, змушений був пообіцяти ув’язненому у Володимирі Васильку одне з міст - Всеволож, Шеполь або Перемиль.

Деякі дослідники стверджують, що через схожість назв міст Перемиль і Перемишль переписувачі літописів іноді плутали їх і допускали в тексті помилки. Однак, якщо брати за основу, що мова не про  Перемишль над Сяном, а Перемиль над Стиром, то чимало історичних фактів починають набувати логічності та чіткості. 

Отож величне місто-фортеця, центр удільного князівства 1241 року, Перемиль вперше зазнав розорення і спалення від монголо-татар. Адже лежав на шляху, яким татаро-монгольські орди просувалися під час походів на Угорщину і Польщу. 

Входячи у серед. XIV - поч. XV ст. до Великого князівства Литовського як один із найкраще укріплених оборонних пунктів Волині Перемиль постійно перебуває в зоні боротьби Польщі, Угорщини і Литви за українські землі. У 1420 році великий литовський князь Вітовт надав Перемилю магдебурзьке право. Наприкінці XV ст. місто потрапляє у приватні руки, переходячи від однієї шляхетської родини до іншої. Почергово ним володіли Четвертинські, Вишневецькі, Сангушки та інші. 1651 року під час битви під Берестечком Перемиль повністю знищений. З кінця XVII ст. належав магнатським і шляхетським родам. Серед власників у XVIII столітті був навіть батько польського короля Станіслава Лещинського. 

Розкішний двоповерховий палац на пагорбі  у Перемилі звели у ХVIII ст. на місці давньоруського городища. Сьогодні ніхто не скаже, яким він був всередині, бо палац зруйнували під час Першої світової війни. Але досі місцеві називають цей пагорб Панською горою.

Нам пощастило, бо палац у 1874 році  замалював видатний польський та білоруський художник-графік ХІХ століття Наполеон Орда, якому завдячуємо рисунками багатьох замків, палаців та краєвидів нашого краю. Цьому палацові він присвятив 2 малюнки. Та й пізніші мешканці палацу залишили такі чи інші його зображення. Тому сьогодні знаємо, про що мова.

Отож двоповерхова будівля палацу була витягнутою вздовж річки. Як наголошують у бібліографічному покажчику "Історична Волинь ", композиції її повздовжніх фасадів мали по п’ять осей. З боку Стиру середня трьохосьова частина мала трибічний ризаліт. Ризаліт головного фасаду утворювався засобами декору – пілястрами, що виділяли середню трьохосьову частину будинку. Головний вхід на ній підкреслювався колонами, на яких був півкруглий чи лучковий фронтон. Пілястри на кутах будинку були менш рельєфні і грали підпорядковану роль. Стіни завершувалися аттиком з балясин, на кутах якого і над ризалітами стояли вази чи скульптури. Над головним входом на аттику розміщувався родовий герб. По бокових сторонах двоповерхової споруди знаходилися одноповерхові однокімнатні прибудови. Вони мали трисхилі, порівняно високі дахи. Чотирисхилий дах головної будівлі палацу ледь проглядався за аттиком. Перед палацом, на в’їзді на плато пагорба, стояла капличка. З чотирьох боків її прикрашали двоколонні портики з трикутними фронтонами. До палацу вів одноарковий мурований міст, на якому була надбрамна вежа.

 У нижній частині мосту, при в’їзді, стояв будинок, який міг використовуватися для розміщення варти. Схоже, що два кільця паркану, огорожа на схилі, сторожки або й надбрамна вежа - це давні традиційні засоби охорони, які дійшли і до часу появи палацу. 

Одним із перших власників маєтку в Перемилі був камергер польського короля Станіслава Августа із родини  Ігнаци Петрушевський, який проживав у цьому палаці разом з дружиною Малгожатою Гоусант та дітьми. Далі перемильські володіння передавалися по спадковості.

В кінці ХІХ століття маєтком володіли Францішек Петрушевський (Пйотрушевський) та Марія Анджейкович, але вони проживали у Варшаві, а до Перемиля приїжджали тільки влітку.  У 1883 році в родині народилася донька Михайлина – майбутня відома польська художниця, яка разом із своїм чоловіком Конрадом Кржижановським  стали останніми власниками палацу до його знищення.

Осяяний коханням митців

Фото: Хроніки Любарта/Михайлина та Конрад Кржижановські 

16 грудня 1962 року у Варшаві у віці 79 років померла видатна польська пейзажистка  Михайлина Кржижановська.  Шістнадцять років вона прожила як дружина та улюблена модель Конрада Кржижановського - одного із найвидатніших польських портретистів межі XIX і XX століть,  сорок років як його вдова, і все своє життя як художниця.

Вони познайомилися в 1904 році, коли двадцятиоднорічна Михайлина почала вчитися  живопису у Варшавській школі образотворчих мистецтв. Її творчим наставником став на одинадцять років старший за неї Конрад Кржижановський, який – як митець – уже був відомим насамперед своїми інтимними, виразними портретами. Як викладача, його любили за його колоритну особистість, харизму та гумор. Уродженець Кременчуга, що здобув професійну мистецьку освіту у Києві, Петербурзі та Мюнхені, Конрад Кржижановський повернувся до Варшави у 1900 році, не підозрюючи, що за якийсь час закохається у власну студентку. Та так, що у 1906 році вони побрались.

Коли почалася Перша світова війна, Кржижановські відпочивали в Перемилі на Волині. У родинному маєтку Михайлини вони бували часто, захоплюючись місцевими пейзажами та атмосферою і систематично організовуючи пленери для художників – не лише місцевих, а й з-за кордону.  Через військові події - у пошуках спокою та безпеки - Михайлина та Конрад вирішили оселитися в Перемильському палаці назовсім. Однак у часи лихоліть спокій – питання відносне. У 1917 році родина переїжджає до Києва, а рік згодом – до Варшави, де Конрад засновує приватну школу живопису. Тим часом маєток у Перемилі зазнає масштабних руйнувань та відновленню не підлягає. 

У 1922 році  у розквіті сил Конрад помирає. Михайлина Кржижановська, незважаючи на професійну освіту художниці ( за плечима мала також навчання у Мілоша Котарбінського і Академії Рансон), зважується розпочати власну художню кар'єру. Відтак художниця дебютувала пізно — у віці 39 років — але її пейзажі швидко здобули схвалення критиків. У міжвоєнний період вона виставляла свої роботи в Польщі та за кордоном, зокрема в групі художниць Ars Feminae. 

Під час німецької окупації художниця зайнялася підпільною діяльністю, зокрема була зв'язковою та розповсюджувачкою нелегальних видань. Після війни продовжувала допомагати своєму командиру, якого розшукувала комуністична влада. Коли його схопили через кілька років, Михайлину Кржижановську ( яка на той час мала майже 70 років) теж ув'язнили. Однак звільнили достроково з огляду на стан її здоров’я.

Останні роки життя вона малювала за столом, який привезла з Перемильського палацу і який став символом її зв’язку з рідною землею та минулим.