Тому дитинство пройшло в засланні, а повернення на історичну батьківщину відбулося лише в підлітковому віці, у 1957 році, після реабілітації чеченців у Радянському Союзі. 

У 1960-х роках Дудаєв обрав військову кар’єру: вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища, а з 1966 року служив у ВПС СРСР. Він брав участь у війні в Афганістані, командував різними авіаційними частинами. У 1987 році отримав звання генерал-майора – став першим чеченцем у такому високому військовому чині в радянській армії. 

Служив у різних регіонах, зокрема в Україні в Полтаві (1985–1987), де командував важкою бомбардувальною дивізією, а також в Естонії, де останні роки радянської служби (1987–1991) очолював стратегічне бомбардувальне з’єднання.

Розпад СРСР радикально змінив його життя: з лояльного радянського офіцера він перетворився на лідера національно-визвольного руху.

Фото: відкриті джерела

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х Дудаєв повернувся до Чечні та активно включився в громадсько-політичне життя. Він очолив Виконком Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (ВКЧН) – впливову силу, яка вимагала суверенітету. 

У 1990–1991 роках, на тлі "параду суверенітетів", чеченці теж проголосили незалежність.

27 жовтня 1991 року Джохар Дудаєв переконливо переміг на демократичних виборах президента Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ). Його підтримали переважна більшість виборців. 1 листопада 1991-го він підписав указ про державний суверенітет ЧРІ. Москва не визнала ці вибори та незалежність, що призвело до блокади та наростання конфлікту. Моментально Дудаєв став символом чеченського опору, людиною, яка поєднала військовий авторитет із харизматичним лідерством і непримиренністю до імперських амбіцій Росії.

Фото: Вікіпедія/Бої за Президентський палац у Грозному у 1995 році

Президентство Дудаєва (1991–1996) припало на найтрагічніший період в історії сучасної Чечні. Він намагався будувати світську державу з елементами традиційного вайнахського самоврядування (грубо кажучи - кланово-родова демократія), але Росія під керівництвом Бориса Єльцина розпочала військову агресію.

11 грудня 1994 року російські війська вторглися в Чечню – так почалася Перша російсько-чеченська війна. Дудаєв став верховним головнокомандувачем збройних сил ЧРІ. Попри значну перевагу агресора в техніці та чисельності, чеченські бійці під його ідеологічним та стратегічним керівництвом чинили запеклий опір. 

Штурм Грозного в січні 1995-го став однією з найкривавіших операцій сучасної історії, але чеченці не здалися. Після відступу з Грозного штаб Дудаєва розташувався в гірському селищі.

21 квітня 1996 року Джохар Дудаєв загинув у селі Гехі-Чу від удару російської ракети, наведеної за сигналом його супутникового телефону, коли він говорив з депутатом Державної думи РФ Костянтином Боровим. Наказ про удар особисто віддав президент РФ Борис Єльцин. 

Це стало поворотним моментом у конфлікті, адже його смерть завдала важкого удару для чеченського спротиву, розколола єдність лідерів і послабила моральний стрижень Ічкерії. Пізніше була ще Друга чеченська війна, коли Москва застосувала стратегію підкупу і розколу, відбувся перехід частини колишніх бійців на сторону росіян. У підсумку Кремль посадив при владі Рамзана Кадирова – людину, вірну Москві, яка перетворила Чечню на лояльний форпост імперії, де незалежницький спротив був придушений тотально.

Водночас трагічна смерть закріпила за Дудаєвим статус легендарного мученика та символу боротьби за свободу.

Фото: відкриті джерела

Джохар Дудаєв був одним із перших, хто чітко діагностував сутність пострадянської Росії як імперії, що не відмовилася від експансіоністських амбіцій. Він називав російську ідеологію русизмом, який є людиноненависницькою, шовіністичною доктриною, що базується на брехні, насильстві та приниженні інших народів.

Особливе місце в його поглядах займала Україна. Ще в 1995 році, в інтерв’ю він пророчо попереджав, що Росія ніколи не зупиниться на Чечні – наступною буде Україна, зокрема, зіткнення в Криму неминуче. Але він чітко казав, що українці ніколи не змиряться з русифікацією та русизмом, тому він підкреслював: 

"Росія зникне з лиця землі, коли зійде українське сонце".

Тобто поки існує русизм, Москва не відмовиться від своїх амбіцій щодо сусідів.

Дудаєв вважав, що незалежна, сильна Україна – ключ до стримування російського імперіалізму. Він покладав великі надії на український народ, порівнюючи його з чеченським за незламністю та прагненням свободи. 

Як бачимо, його слова, сказані за рік до загибелі, виявилися пророчими: події 2014-го та повномасштабне вторгнення 2022 року підтвердили стратегічний аналіз чеченського лідера.

Джохар Дудаєв вшановується у світі як символ боротьби проти російського імперіалізму: його ім’ям названо вулиці, площі та алей у кількох країнах Європи, встановлено меморіальні дошки .В Україні таких вшанувань особливо багато — вулиці Дудаєва є в Києві, Львові, Івано-Франківську, Хмельницькому, Полтаві, Кривому Розі та інших містах. Меморіальні дошки відкрито в Полтаві, Івано-Франківську, Кременчуці. Це знак солідарності з чеченським народом і визнання пророчих слів Дудаєва про спільну боротьбу проти русизму.

Фото: Вікіпедія/Пам'ятник Дудаєву у Вільнюсі

Цікаво, що у 2023 році президент України Володимир Зеленський отримав від уряду Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі орден імені Джохара Дудаєва за внесок у боротьбу за свободу та демократію, що символічно пов’язує боротьбу українського народу з ідеалами, які відстоював чеченський лідер. Чимало чеченців воюють на боці України у війні проти Росії. Ще у 2014 році було створено добровольчий батальйон імені Джохара Дудаєва, який став одним із перших іноземних підрозділів, що долучилися до захисту України та згодом був інтегрований у систему українських сил оборони.

У підсумку Джохар Дудаєв – це важлива історична фігура, чий життєвий шлях від радянського генерала до лідера національного визвольного руху та президента Чеченської Республіки Ічкерія показує трансформацію свідомості у часи розпаду СРСР. Його доля ілюструє, як людина, котра пройшла всі щаблі радянської системи – від депортованого дитини до першого чеченця-генерала в СРСР, – змогла побачити її людиноненависницьку та імперську природу сутність та кинула виклик Кремлю про який і досі пам'ятають.