Четвертий рік влада і суспільство перманентно занурюються в гарячу інформаційну боротьбу з корупцією. Але на виході, вибачте, маємо «пшик».

Ідеологи та учасники так званого Стокорупційного фронту не погодяться з таким вердиктом. Наполягаючи на досягненнях - революційної кількості Стокорупційних органів, сотнях розслідувань, десятках справ, переданих до суду. Але такі аргументи тільки підсилюватимуть підозру, що з реальним змістом та ефективністю Стокорупційної політики в країні щось не так.

Бо гора народжує мишу: уся ця потужна піраміда не працює.

Абсолютна більшість населення (83%) вважає боротьбу з корупцією неуспішною, 50% - повністю провальною. Це результати травневого опитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова.

Отже, сьогодні єдиним результатом боротьби з корупцією можна вважати її дискредитацію в очах суспільства.

Тож постає питання – а узагалі Стокорупційна політика в державі існує реально? Чи це примара, що має до реального життя стосунок у лише вигляді «білого шуму»?

Аби знайти відповідь, достатньо змоделювати мотиви та відповідні дії її ідеологів.

Перша модель - ідеалістична. Боротьба з корупцією є внутрішнім усвідомленням влади, частиною політичної культури. Тоді влада стимулює створення логічної і зрозумілої системи, забезпечує фаховий рівень її учасників, розробляє необхідне правове підґрунтя, і більше не втручається в процес.

Друга модель – реальна. Боротьба з корупцією - вимушений обов’язок задля отримання зовнішньої допомоги у виконанні ряду передвиборчих обіцянок. Головним стає виключно процес і його гучний піар. Будується громіздка система із закладеною внутрішньою конфліктністю. Законодавство наповнюється нестиковками і протиріччями. Професійність виконавців перестає бути визначальною. І головне - система контролюється через політичні впливи.

Питання, яка модель діє в Україні – риторичне. Відповідь про причини такого становища закладено у назву обговорюваної теми: на перше місце поставлено політичний аспект. Правовий також має місце, але нажаль, він вторинний за актуальністю. Для правового аналізу потрібна відповідна практична база – розслідувані і доведені до судового вироку справи. Але такого досвіду ми не маємо!

Натомість усвідомлюємо - правова культура є похідною від культури політичної. І саме тут, як на мене, криється першопричина нульового «вихлопу» всієї Стокорупційної діяльності.

Адже надійною парасолькою для економічної корупції, є корупція політична. Бо насправді, за наявності політичної волі, ефективно боротись із корупцією можна без створення піраміди спеціальних органів.

Відповідні структури могли діяти (і діяли!) всередині МВС, прокуратури, СБУ. Їх можна було реорганізувати та модернізувати, використати оперативні бази та досвід, агентуру та резидентуру.

Але політична доцільність була зосереджена на збереженні статус-кво.

Під новостворювані Стокорупційні органи було закладено міну слабкої легітимності, бо вони не передбачені Конституцією. Дубльовані функції означають провокування конфліктів. Наповнення кадровим складом, який не має досвіду у розслідуваннях, формуванні доказової бази та доведення позиції в судах, програмує нульову ефективність, яка незграбно виправдовується цькуванням суддів, не дивлячись на «суперефективну» судову реформу. Цікаво, коли Стокорупційний суд таки буде створено – який наступний орган терміново знадобиться, аби оживити мертвонароджену систему?

Саме від політичної волі залежить озброєння елементів Стокорупційної системи ефективними засобами дії. Інакше це стрільба холостими набоями.

Яскравий приклад - НАЗК. Де роками тужливо перевіряють кілька сотень електронних декларацій з більше мільйона поданих. Ця млявість має пояснення – електронна система подачі декларацій запроваджена, перед Світом відзвітували по створення НАЗК, а електронного модуля для перевірки - не передбачили! Хоча логіка підказує, що з процесу перевірки декларацій треба максимально виключити людський фактор. Система повинна мати доступ до усіх наявних баз даних, щоб миттєво в автоматичному режимі співставляти відомості декларації із «нішами», де можуть «засвітитись» хитро приховані статки чи майно.

Така ж проблема - з правовою базою. Ліквідація «старих» підрозділів знівелювала Закон про організаційно-правові основи боротьби з оргзлочинністю і корупцією, який регламентував їхню діяльність. Тобто закон є, але він - непрацездатний. А нового закону так і не прийняли! Відповідне законодавство нині навіть не кодифіковано. Натомість – є Програми, Концепції та Стратегії із красивими презентаціями в картинках.

У комплексі усе це виглядає як системне свідоме «програмування» нульового результату. Що є яскравим проявом політичної корупції. За великим рахунком, таким є і збереження квотного чи партійного (політичного) принципу призначення керівників правоохоронних органів. Бо це відкриває шлях до політичного контролю за цими структурами.

Закінчуючи, поділюсь цікавим спостереженням. Нині кожен державний орган має на своєму сайті розділ, присвячений боротьбі із корупцією та перелік Стокорупційного законодавства. На сайті Фіскальної служби список Стокорупційних документів починається із… Конституції України!

Свідомо чи ні – але тут вхопили суть.

Джерело: РЕЗОНАНС

​