З приходом нової  влади і небаченим розгулом демократії змінився насправді тільки зовнішній антураж.  Нутрощі лишилися тими самими - гнилими. В цьому неважко переконатися, спостерігаючи за роллю суддів у долі колишнього промислового гіганта, а нині - збанкрутілого заводу АТЕК. Як добивали його протягом останніх  років, так добивають і зараз - у наші постмайданні, народовладні і люстраційні часи. При всьому чесному народі. І саме завдяки суддівському бєспрєдєлу, який нікуди, на жаль, не щез.

Завод АТЕК є банкрутом з 2011 року. Проте банкрутство - не вирок для підприємства. При вмілому господарюванні це навіть шанс на відновлення платоспроможності: можна залучити інвесторів і розпочати процедуру санації (оздоровлення). Тобто так має бути в ідеалі. Але не в Україні, де за часів Януковича банкрутство підприємств слугувало лише інструментом для наживи.  А головною умовою того, щоб процес пішов у «правильному» напрямку, було призначення  розпорядником майна (арбітражним керуючим) своєї людини.

Бізнесом на банкрутстві у ті смутні часи заправляла верхівка суддівської гілки влади, а саме: тодішній голова Вищого Господарського суду України Віктор Татьков і його права рука  та заступник - Артур Ємєльянов. Обидва - вихідці з Донецька. Татьков працював раніше  Донецькому апеляційному суді,Ємельянов  був главою Господарського суду Донецької області. Обидва переїхали до Києва та злетіли кар’єрними сходами  після «коронації» незабутнього Віктора Федоровича. Звісна річ, і служили йому вірою і правдою. 

Пан Татьков взагалі вважався «сімейним» суддею Януковича, тож неодноразово був помічений у допомозі рейдерським захопленням і судовому супроводженні корупційних схем. Зліт кар’єри Ємельянова, який спочатку посів місце глави Господарського суду Києва, а потім перебрався у крісло заступника голови Вищого Господарського суду України, пов’язують із дружніми стосунками з Олександром Януковичем.

Отже, під наглядом та чуйним керівництвом цих  двох панів  у мантіях працювала ціла система судових призначень «кишенькових»  розпорядників, які замість оздоровлювати  проблемні підприємства, забезпечували їх безперешкодний дерибан. Поповнюючи тим самим бюджет однієї окремо взятої «сімї».

У 2012 році завдяки протекторату Артура Ємельянова  розпорядником майна на збанкрутілий АТЕК  було призначено Сергія Косякевича, який протягом двох років вправно виконував покладену на нього функцію - продавав за безцінь обладнання та устаткування. (Погодьтеся, що діючи у такий спосіб, неможливо оздоровити навіть занедбану парикмахерську, не кажучи про колишній промисловий гігант).

Так могло тривати  нескінченно, аж поки з АТЕКу не винесли б останню гайку, але грянув Майдан. З усіма витікаючими, включаючи звільнення Татькова і Ємельянова від суддівських мантій. А наприкінці серпня Комітет  кредиторів  АТЕКу (основним кредитором є Податкова інспекція Святошинського району) прийняв рішення про зняття з посади Косякевича і призначення нового арбітражного керуючого - Є.Фесенка. Протокол зборів спрямували до Господарчого суду Києва, який, дослухавшись до думки кредиторів, мав би розглянути запропоновану кандидатуру нового розпорядника, і у разі відсутності зауважень, затвердити її.  

Проте суддя Д.Мандичев, який веде справу про банкрутство АТЕКу,  вирішив  інакше. Тут слід зазначити, що цей суддя був переведений  (знов-таки!) з Донецького окружного адміністративного суду до Господарського суду Києва знайомим нам Артуром Ємельяновим  - ще в бутність останнього головою цього суду.  Тож супроводжував усі сумнівні оборудки, спущені згори шефом. Проте люстрація його досі не торкнулася. Як і багатьох його колег, які досі сидять на насиджених місцях і діють за старими схемами. Порушуючи закони, як у старі добрі часи.

Зокрема 15.09.2014 року,  суддя Мандичев, у ході  судового засідання по справі про банкрутство АТЕКу, ігноруючи вимоги кредиторів, одноосібно призначив новим розпорядником майна В.Микитьона, який є «кишеньковим» арбітражним керуючим… кого би ви думали? - правильно, Артура Ємельянова. Колишнього заступника голови Вищого господарського суду і приятеля Олександра Януковича. Таким чином, «його честь»  знехтували  статтею 17 Закону про відновлення платоспроможності боржника, що вже саме по собі є темою для розслідування з боку Генпрокуратури України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції (у відповідності   КК України і прийнятим парламентом «Законом про люстрацію»).

Тобто такі порушення - зовсім не жарти. Звичайно, Мандичів не пішов би на них, не відчуваючи міцного даху над головою. Звичайно, в нього є начальник, який санкціонував ці порушення. А саме - голова Господарського суду Києва  В.Князьков. Чи варто говорити, що він теж є вихідцем з донецької судової системи, яка в 2010-2011 роках ледь не в повному складі перекочувала до столиці?..  І чи варто наголошувати, що обидва добродії  є людьми екс-голови Вищого господарського суду Віктора Татькова і його заступника Артура Ємельянова (які, у свою чергу, напряму підпорядковувались сім’ї біглого екс-президента) - колишніх (а ймовірно, й нинішніх) «смотрящих» за банкрутським бізнесом в  Україні?..

Таким чином, маємо не надто оптимістичну картину: люди, за якими плаче навіть не лише люстрація, а й ізолятор у Лук’янівському СІЗО, благополучно сидять у своїх кріслах і займаються звичною справою. За виключенням одиниць - на зразок звільнених Ємельянова і Татькова, які, схоже, просто пішли в тінь, звідки продовжують керувати донецько-суддівською братією, спрямовуючи її у потрібне русло.

Якщо ж говорити про ціль суддівського бєзпрєдєла саме на АТ АТЕК, то вона досить проста і прозаїчна. Нічого нового: під виглядом інвест-проекту на АТЕК заходить підприємство “УКРВТОРЧЕРМЕТ”, яке знаходиться під управлінням сина відомого кримінального авторитету Юри Єнакіївського, який у свою чергу входив до команди колишнього президента Януковича. Діяльність цього підприємства офіційно полягає у «вторинній обробці металевих відходів і лома чорних металів», фактично ж - у розтяганні підприємств на металобрухт. Виглядає це так: скуповують машини та обладнання за копійки, ріжуть на лом і дорого перепродають за кордон. Саме так, до слова, вони скуповували свого часу майно ВМФ. Так діють і зараз, домовившись із горе-керівництвом АТЕКу. Яке, до речі, не заплатило країні жодної копійки за роки банкрутства, і наразі борг перед податковою становить більше 25 мільйонів гривень. Водночас машини «інвестора» щоденно вивозять з території підприємства  металолом на сотні тисяч гривень.

Однак  шила в мішку не сховаєш.  Факт розкрадання АТЕКу вже встановлено - і РОВД, і прокуратурою, і податковою міліцію Святошинського району Києва. Проти керівництва заводу порушені кримінальні справи. Хочеться сподіватись, що вони не помруть «під сукном» у  слідчого. Що апеляційний господарський суд Києва у відповідь на апеляцію податківців ухвалить законне рішення, а «добродії» Мандичев і Князьков отримають зрештою те, що заслужили. Щоб справжня, а не вибіркова люстрація зрушила нарешті з мертвої точки, а слова міністра юстиції Петренка щодо необхідності проведення судової реформи та повної  переатестації  суддів перестали сприйматися як порожнє струшування повітря. 

Ігор Желізко, для "Багнета"