Кароль Навроцький/Ілюстративне фото з відкритих джерел

Президент Польщі Кароль Навроцький розкритикував Україну, заявивши, що вона «переступає межі добросусідських відносин», а також звинуватив польських політиків у підтримці Києва. Про це він написав на платформі X.

Навроцький висміяв польських політиків, які критикують його спроби вибудовувати відносини зі США. За його словами, така сама ситуація виникає і тоді, коли він ухвалює рішення щодо України.

«У скандальний спосіб намагаються поставити знак рівності між президентом власної держави та президентом держави, яка вшановує геноцидників, що вбивали поляків. І знову, через кілька днів (деякі) політики нібито “дозрівають” і починають усвідомлювати свою помилку», – заявив президент Польщі.

Навроцький також зазначив, що саме так бачить роль президента Польщі, який має захищати інтереси своїх громадян.

Протягом 20 років окупації Польща проводила агресивну політику щодо українців на Волині та Галичині

Польща та Україна по-різному оцінюють події на Волині та в Галичині під час Другої світової війни. У 2016 році польський Сейм в односторонньому порядку визнав події Волинської трагедії «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Українська сторона неодноразово наголошувала, що трагедія мала двосторонній характер і потребує спільного історичного вивчення та вшанування всіх жертв.

Історичні суперечки між двома країнами стосуються й подій після Першої світової війни. В українській історіографії встановлення польського контролю над Східною Галичиною та Західною Волинню після польсько-української війни 1918–1919 років розглядається як окупація українських земель. Натомість польська політична та історична традиція переважно не визнає такого трактування подій.

Протягом міжвоєнного періоду, коли ці території були окуповані Другою Річчю Посполитою, польська влада проводила політику асиміляції українського населення. Зокрема, обмежувалося використання української мови в державних установах, скорочувалася кількість українських шкіл, українці мали обмежений доступ до державної служби та адміністративних посад.

Окремим джерелом напруження стала політика осадництва, в межах якої польські військові ветерани та переселенці отримували земельні наділи на території Волині та Галичини, нерідко на більш вигідних умовах, ніж місцеве українське населення. Українські історики вважають таку політику одним із чинників радикалізації міжнаціональних відносин у регіоні напередодні Другої світової війни.

Однозначно, польські історики та політики розглядають криваві події 1943 року крізь призму хибних уявлень про те, що Волинь - це польська земля, українці - злочинці, а поляки їхні жертви.

Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Дейвіс, якого вважають одним із найавторитетніших дослідників історії Центрально-Східної Європи, в інтерв'ю польським ЗМІ заявив, що Українську повстанську армію не можна загалом вважати злочинною організацією. За його словами, попри складність і суперечливість історичних подій, УПА не заслуговує на узагальнене визначення як злочинне формування. Дейвіс також зазначив, що УПА та Армія Крайова були різними організаціями, хоча в окремих аспектах їх можна порівнювати. На його думку, історичні суперечки між Україною та Польщею щодо Волинської трагедії варто відкласти до завершення російсько-української війни. Після цього, вважає історик, дві держави могли б створити спільну Комісію правди і примирення для фахового осмислення спільного минулого.

Підготував: Сергій Дага