Усі ми пам’ятаємо, як наші брати в Чехії зустріли нас із відкритими обіймами. Вони не вагалися довго. Допомога була надана миттєво. Ідеться як про допомогу людям, які втратили свій дім, так і про підтримку тих із нас, хто залишився жити тут, в Україні. Звичайно, не все відбувалося так, як хотілося б. Якщо оцінити ситуацію ретроспективно, у перший рік після початку війни багато питань можна було комунікувати інакше.

Якщо озирнутися на перший рік, то велику помилку ми зробили від самого початку. Ми були тими, хто потребував допомоги, і водночас могли більше усвідомити, як важливо виявляти вдячність Чеській Республіці за її підтримку. Завдяки чеським політикам уже багато позитивного вдалося здійснити, проте ми могли б більш символічно підкреслити свою вдячність і повагу — наприклад, жестами чи чеськими прапорами, що висловлювали б нашу подяку та шану співпраці.

Час не повернути, але ми можемо задати новий напрямок. Напрямок, що буде нас із нашими братами в Чехії об’єднувати, а не роз’єднувати. Велика частина наших співвітчизників стане частиною чеського суспільства. З часом вони повністю інтегруються. Наші діти зростатимуть у новій країні, де поєднається чеське середовище з нашими родинними традиціями. Знайти рівновагу між новим домом і збереженням традицій буде не завжди просто, але поступово формується шлях, який дозволить поєднати обидва виміри. Чехія, що стає для нас новим домом, нині стоїть на дуже важливому роздоріжжі. На роздоріжжі, яке визначить подальший розвиток суспільства. Вирішить, чи отримає місце націоналізм, комунізм і олігархія, чи ж відкриється зовсім новий розділ Чехії.

Цікаво спостерігати, як розгортається передвиборча боротьба. Як традиційні парламентські партії, аби лише втримати свої позиції, починають схилятися до націоналістичних тенденцій. Це велика втрата, майже трагедія. Наші земляки намагаються допомагати настільки, наскільки дозволяють їхні сили — у всіх сферах: від праці до культури, політики та суспільного життя.

Наші співвітчизники вже, ймовірно, внутрішньо вирішили, чи повернуться додому, чи Чехія стане їхнім новим домом. Ми не будемо засмучені, якщо вони не повернуться. Віримо, що це рішення ухвалене з найкращих міркувань совісті й розуму. Дорогі земляки, якщо ви до цього рішення дійдете, зважайте на ситуацію, усвідомлюйте, скільки Чехія інвестувала, аби забезпечити вам життя такої якості, яку ви маєте. Нікому не піде на користь, якщо й після трьох років проживання людина не спромоглася вивчити чеську мову. Тим паче, що йдеться про слов’янську мову.

Звичайно, ми уважно стежимо за передвиборною сценою, адже вона матиме безпосередні наслідки як для вас, наші земляки, так і для нас тут, в Україні. Віримо, що нас не звинуватять у втручанні у вибори. Вже побіжний погляд на програмні заяви показує, що одна політична сила орієнтується на служіння людям і зрозумілі принципи. Суб’єкт, підхід і програма якого настільки універсальні й прогресивні, що можуть слугувати натхненням і для пошуку подібних проєктів у нас.

Скільки разів ми замислювалися: хто має кому служити? Часи, коли казали: «Не питай, що держава може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для держави», минули. Сьогодні держава належить людям. Держави створили люди, аби вони їм служили. Програмні тези нової політичної сили зрозумілі й несуть у собі принципову зміну. Навіть їхня абревіатура «SMS» може бути зрозуміла глобально: «State Must Serve» (Stát Má Sloužit - Держава Має Служити). Давайте й ми надихнемося цією поки ще невеликою, але концептуально й програмно дуже цікавою політичною партією «SMS».

Нас також незабаром очікують вибори. Знайдімо натхнення в країні, яка нам так багато допомогла, якій ми завдячуємо, і в якій ми змогли віднайти суб’єкт, чиї цілі та інструменти універсально застосовні.