Польські дипломати у Києві з жовтня 2021 року готувалися до можливої великої війни, а в перші дні у спорожнілій столиці самі забирали речі колег із квартир на випадок мародерства і одного разу самі були прийняті за злодіїв, розповів посол Бартош Ціхоцький, який невдовзі завершить роботу в інтерв’ю BBC Україна.

Він, до речі, був єдиним західним дипломатом, який залишився в Києві у перші тижні великої війни, згадав, що до 20-х чисел лютого не мав чіткої впевненості, що війна буде, проте посольство почало готуватися до найгіршого сценарію ще з осені – евакуйовувати або знищувати папери, планувати евакуацію, запасати продукти, пальне, генератори.

За півтора тижні до 24 лютого посол після інформації зі своєї столиці, хоч і без конкретних дат, вирішив евакуювати родини польських дипломатів. 

Ціхоцький називає" незабутнім" візит до Києва президента Польщі Анджея Дуди і президента Литви Гітанаса Науседи буквально напередодні повномасштабного вторгнення.

"У мене було відчуття, що всі розуміють, що це – останні години, останні моменти миру. Під час цього візиту пролунало чимало важливих, навіть особистих запевнень. Наш президент і президент Литви говорили президенту України Володимиру Зеленському, що ми будемо стояти з вами плечем до плеча. Для мене це був явний натяк на те, що я залишаюся фізично стояти плечем до плеча. Але у мене зовсім не було відчуття, що я хочу виїхати. Хоча я прощався зі своїм президентом без розуміння, коли ми з ним зустрінемося наступного разу, і чи зустрінемося взагалі", – розповідає він. 

За словами Ціхоцького, у перший день великої війни в посольстві залишалося близько 20 людей. Робота як така тоді "втратила сенс", тому що українські посадовці були або надзвичайно зайняті, або в евакуації. За кілька днів, після евакуації другорядних працівників та громадян Польщі, які потребували сприяння, їх залишилося троє. 

"Це був дуже незвичайний час. Бо, з одного боку, що ми тут могли робити? Ми чекали, ми інформували Варшаву про те, що ми тут бачили. Але насправді це у Варшави тоді було більше інструментів, ніж у нас, щоб взнати, що тут відбувається. Ми не могли сказати, де – в Ірпені, в Бучі чи в Бородянці – перебувають росіяни. Зв’язок з українською владою теж був проблематичний – мені не хотілося відволікати їх своїми запитами, адже вони працювали 24 години на добу", – розповідає Ціхоцький.

Він визнав, що у ті дні вони відчували страх, але намагалися діяти раціонально. 

Серед іншого, дипломати побоювалися, що у спорожнілому місті до них можуть завітати злочинці чи незнайомі з поняттями міжнародного права диверсанти, якби росіяни зайшли у Київ. 

"Але досить скоро до нас почали приходити колеги з різних українських спецслужб, з СБУ, Нацгвардії і так далі. Вони запевняли нас, що за нами наглядають, їм дуже важливо, що ми тут залишилися, і вони це дуже цінують, що ми в безпеці. І що в разі чого вони нас попередять. Це дуже підіймало нам настрій", – розповідає Ціхоцький.

Згодом посол особисто вирішив зайнятися евакуацією до приміщення посольства речей з квартир польських дипломатів, які виїхали "з одним рюкзаком", і це виявилося корисною справою для підтримання себе у конструктивному настрої. Дипломати знайшли "кілька чоловіків з іржавою вантажівкою" та разом з ними вирушили збирати майно.

"Траплялися і кумедні ситуації, бо з самого початку ми якось не подумали про те, щоб попереджати про наші візити власників тих квартир – адже ми їх винаймали. І от в одній з квартир чуємо ми наполегливий стукіт у двері. Відчиняємо – а там патруль тероборони з автоматами. Сусідка викликала, бо почула якийсь рух. Вона ж знала, що там жили поляки, потім вони виїхали, а тут хтось щось починає…

Мені тоді дуже сподобалися і дії цієї сусідки, і швидка реакція тієї тероборони. Я тоді подумав, що ми в безпеці. Можливо, це не була найприємніша для мене пригода, але загалом вона давала підстави для оптимізму, бо вона показувала, що громадяни самоорганізовуються і підтримують один одного", – розповідає Ціхоцький.

Він додав, що у Києві, окрім нього, на той час були посли посол Туреччини, Китаю, Індії, Туркменістану, які евакуйовували своїх громадян, посол Ватикану. 

Підготувала: Ніна Петрович