В архітектурі загалом стиль шале означає альпійські будинки, в і нтер‘єрі котрих з‘являються елементи необробленого дерева і "гірських" текстур. Унікальність садиби в Гощі ще й у тому, що мова не про сучасність чи архітектурні експерименти недавніх десятиліть, а про кінець XVIII- поч ХІХ ст.

Село,  що дихає історією

Фото Юрія Ойцюся/Гоща з висоти пташиного польоту/hoshcha.rayon.in.ua 

6 років тому у Гощі археологи розкопали людські кістки, віком приблизно від 6 до 8 тисяч років. Могильник часів мідного віку виявили під час археологічної розвідки на території давньоруського городища. Керівник археологічної експедиції Олексій Войтюк коментував, що відкопати цілим таке поховання справжня рідкість.

А археологи в цьому селі працювали не вперше. Зокрема, вже під час повномасштабного вторгнення, коли біля садиби Ленкевичів-Валевських знайшли імовірний замковий рів, який свідчить про межі давнього містечка, а також про те, що раніше на місці садиби стояв замок. 

А загалом вперше Гоща згадана у літописах у 1152 роком. У глибоку давнину великі литовські князі подарували землю по річці Горинь, між Корцем і Острогом, хрещеному магометанину Мурзі-Кирдей-Хану.  Вважається, що Кирдеї згодом прибрали прізвище Гойські та побудували тут замок,ї. А 1495 р. Богдан Сенькович Гойський добився великокняжого привілею на запровадження ярмарків. Зокрема добився у великого литовського князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік. У XVI ст. Гоща отримала Магдебурзьке право. 

Социніани, колегуім і Лжедмитрій І

Фото: Історична Волинь

А вже незабаром Гоща стала одним з найбільших центрів социніанства. Зокрема тут функціонував відомий социніанський колегіум, який був одним із найкращих тогочасних навчальних закладів Речі Посполитої та мав широкі зв’язки з європейськими університетами, зокрема із Сорбонною. Інакше кажучи, це містечко у ті часи було центром  європейської реформації.

За словами історика Валерія Скоцика, социніанство -– чи не найважливіша компонента руху реформації, що цілковито змінила європейський духовний та суспільно-політичний ландшафт, "одомашнила" Річ Посполиту українським поглядом. Заснував рух італійський теолог Фауст Социн (Фаусто Соцціні), доктрина якого мала вплив на Ісаака Ньютона, Готфріда Лейбніца, Бенедикта Спінозу. Ідеї социніанів (аріанів, антитринітаріїв) були одним із принципів світогляду Джорджа Вашингтона, коли він зводив підмурок американської демократії.

Гощанські социніани –- це кілька сотень місцевих ремісників і міщан, що повірили в розум, раціоналізм, творчі сили людини. Тамтешню аріанську громаду (збір) засновано в 1600 р. за протекцією руських володарів Гощі. Першим ректором Гощанського (Гостського) колегіуму, де в різні періоди навчалося від 100 до 200 учнів-хлопців, став Андрій Любенецький-старший. Також у цьому закладі викладав пастор Петро Стоїнський (Статоріус) –- однодумець і соратник Социна, що вкупі з ним працював над виданням аріанського (Раківського) катехизису, завершивши його в 1605 р., уже після смерті свого наставника, автор першого підручника польської мови, з котрого користали в усіх социніанських школах, поміж них і в Гостському колегіумі. На початку 40-х рр. у Гощі проповідував син Петра Кшиштоф Стоїнський, з яким охоче радився навіть сенатор Адам Кисіль, тодішній володар міста.

А Гоща перейшла у власність українського шляхтича Адама Кисіля, на чиї кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм, у 1640-му році. До речі, найвідоміший учень колегіуму -Дмитро Самозванець (Лжедмитрій I), який пішов на Москву і навіть правив там  у 1605-1606 під ім'ям Дмитра Івановича — сина Івана IV Грозного.

Пишуть що на початку XVII століття у Гощі з'являється також монастир базиліан (василіанів) – і теж зі своєю школою. Її ректором певний час був Інокентій Гізель, видатний діяч української культури, майбутній ректор Києво-Могилянської академії, якого називали за його розум "українським Аристотелем". До речі, Інокентіz Гізеля вважають автором "Синопсиса" (1674) - першого друкованого короткого нарису історії України (і Східної Європи загалом).

Трохи імен та цифр

Фото: landmarks.in.ua

На початку XVIII ст. Гощу придбав Теофіл Іпогорський-Ленкевич (помер близько 1732). Після смерті Теофіла володіння перейшли до його старшого сина Леонарда (помер 1749 р.), жонатого на Людвізі Нелавській (померла 1788 р). Спадкоємцем її багатств був єдиний син Станіслав Костка Ленкевич (помер 1804 р.). Від його шлюбу з Агатою Михаловською лишилося четверо синів. У спадок Гоща дісталася Францішеку Михайлу (1789-1852), який до кінця життя прожив холостяком. Відписав усе помістя своїй небозі, доньці Граціана Ленкевича і княгині Гонорати Четвертинської, Октавії (1808 1882). Октавія Ленкевич вийшла заміж за Михайла Валевського з Тичина, але невдовзі розлучилася. Тому чимало краєзнавців сходяться на тому, що називати садибу в Гощі садибою Валевських недоречно. Бо маєтки роду Ленкевичів у 1870 р.  Октавія віддала в оренду на 36 років Олександру Злотницькому. У кінці життя відписала Гощу йому у власність, але на це був потрібний спеціальний царський дозвіл. Отримано дозвіл було через три дні після її смерті, і Злотницький мусив віддати усі маєтки. Вони перейшли до рук росіян. Після першої світової війни садибу викупив уряд Польщі та використав для розміщення тут корпусу прикордонної охорони.

 До речі, повертаючись до Октавії Ленкевич, то краєзнавець Валерій Скоцик віднайшов дуже цікаву архівну справу за титулом "Дело о найденных у помещицы Валевской писем и бумаг предосудительного содержания"(27 октября 1863 г. – 11 августа 1866 г.) Коротко суть справи -звинувачення Октавії Валевської у підтримці польського повстання проти Росії в 1863-1864 роках. І загальний висновок із справи: у 1840-1860 роках ніяких Валевських у Гощі не було. Тут проживала сім’я Ленкевичів: мати Агафія (Гонората), дочка Октавія Ленкевичівна, в замужестві Валевська, та син Ромуальд Ленкевич…

Але історія не стоїть на місці. У січні 1940 року було утворено Гощанський район. 4 липня 1941 року Гощу захопили гітлерівці та маючи агентурні дані польської таємної поліції, почали знищувати активістів підпілля та українських націоналістів. У червні 1942 року створена група месників на чолі з Іваном Кутковцем. Одночасно з цим підрозділом в районі діяла розгалужена мережа українських повстанців.

У 1959 році Гоща отримала статус селища міського типу.

Палац, парк та навколопалацові розмови

Фото: Вікіпедія

Найвірогідніше, що палац був збудований у кінці XVIII ст. Станіславом Косткою Ленкевичем, можливо, з використанням стін попереднього замку. ХІХ ст. будинок зазнавав різних перебудов. У закінченому вигляді його не можна було віднести до будь-якого стилю. Палац двоповерховий, прямокутної форми, великих розмірів, по довжині він був розділений поперечним крилом, яке мало з боку в'їзду і з боку двору ризаліти, що видавалися уперед. З обох коротших боків мав по аркадному ганку, які підпирали криті балкони. Зовнішні прикраси палацу обмежувалися гладкою штукатуркою і профільованими карнизами. Усі частини будинку накривав двоскатний дах. Про внутрішній устрій є тільки коротка замітка, яка належить до першої половини ХІХ ст. У будинку повинна була бути велика бібліотека і декілька предметів, які належали до творів мистецтв, серед них привезена з Італії мозаїка, статуетки і декілька картин. Дехто з фахівців зазначає, що всі володарі Гощі з родини Ленкевичів більше турбувалися про зручності проживання, ніж про зовнішню архітектуру. 

Однак все ж архітектурний образ палацового корпусу  мав свої яскраві нюанси. Зокрема, для будівництва палацу використали мотив швейцарського шале із застосуванням на бічному фасаді накладного фахверку. При вирішенні вхідного блоку палацу вперше у резиденціальній архітектурі Волині цього періоду проявилися риси модерну (характерний криволінійний обрис арок накриття над терасою перед головним входом). Зорієнтованість на захід Європи пояснювалася давньою звичкою польської аристократії переймати і запроваджувати на власному терені "новочасні " архітектурні елементи і концепції. Адже навіть після остаточного приєднання Правобережжя до Російської імперії у 1795 р. Волинь фактично залишалася під впливом польської еліти. Велике суспільне значення поляків тут було результатом їх багатства, а, отже, і впливу (у 1850 р. близько 5000 польських землевласників володіли 90 % території Правобережжя). Регіон залишався твердинею старих порядків, зберігаючи у суспільній сфері чільну роль магнатсько-шляхетського проводу, який продовжував виступати в якості основного замовника в архітектурно-будівельній діяльності. Тому, зведення панської резиденції за міськими мурами або на периферії стає рушійною силою подальшої просторової та планувальної еволюції населеного пункту. Такі процеси відбувалися у Гощі, Новій Чарторії, Рівному, Полонному, Славуті. 

На межі XVIII—XIX ст. відбувся перерозполід "ваги " двох основних функціональних зон, який кардинально вплинув на композиційну схему розташування архітектурних об'єктів у межах палацово-паркового ансамблю. Процес наростання значення ландшафтного елементу ансамблю відбувався більш інтенсивно до 1840-х років. У цей період репрезентативність, як основна риса палацово-паркових ансамблів попереднього періоду, втрачає свою роль, передпалацова парадна зона зводиться до мінімальних розмірів або втрачається зовсім. Натомість, парк виходить за рамки звичного для себе у попередні десятиліття простору, охоплюючи палацові корпуси з обох боків. Тобто, прослідковуються засадничі риси романтичного ансамблевого будівництва — рівнозначність зон і елементів резиденції, на відміну від ієрархічності, притаманної класицистичним ансамблям. 

Загальна тенденція зменшення масштабів палацово-паркового будівництва у другій половині XIX ст. відповідно позначилася на Волині майже повним припиненням закладення нових парків. У цей період відбувалася активна реконструкція і розширення паркових зон. Одним із основних шляхів модернізації парків було насичення їх території, а також оранжерей значною кількістю рідкісної екзотичної дендрофлори (особливої уваги надавали особливостям природного матеріалу: формі крони, листя, цвіту, фактури кори і т. д.). Такого роду ставлення до кожного конкретного елементу провіщало прихід модерністичної естетики у волинське садово-паркове будівництво. Втіленням і стала композиція садиби графів Ленкевичів-Валевських у Гощі.

За радянських часів у приміщенні садиби працювали райвиконком, відділ соціального забезпечення, ЗАГС, художня майстерня, контора адвокатів, міськторг. Із 1978 року - центральна районна бібліотека. Наприкінці першого двадцятиріччя ХХІ століття будівля пустувала. Напередодні повномасштабного вторгнення йшлося про те, щоб докласти максимально сзусиль, аби її врятувати.