Щоденні удари українських дронів і ракет по російських складах, нафтобазах і НПЗ сформували уявлення про вразливість російської системи протиповітряної оборони. Водночас офіційна Москва роками створювала образ «непробивної» ППО, здатної, за заявами Міноборони РФ, перехоплювати до 97% повітряних цілей.

Про це йде мова в статті "Вразливі виробництва і радянський спадок. Як влаштована російська ППО і чи може Україна її виснажити?"

Повномасштабна війна показала, що реальність є складнішою: Україні не вдалося зруйнувати російську ППО як цілісну систему, однак її реальні межі стали очевидними. Про це йдеться в аналізі Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) та аналітиків Ради економічної безпеки України.

Російська ППО залишається ефективною «тут і зараз», однак її довгострокова стійкість напряму залежить від стану промисловості, логістики та можливостей відновлення ресурсів. Виробнича база РФ суттєво залежить від імпортних і дефіцитних компонентів, а темпи витрати ракет часто перевищують можливості їхнього виробництва, особливо в сегменті систем малої дальності.

Сучасна архітектура російської ППО значною мірою ґрунтується на радянській спадщині — багаторівневій системі, створеній як асиметрична відповідь на повітряну перевагу НАТО. Її основою є стратегічні та тактичні зенітні комплекси, мережа радарів і протиракетний щит навколо Москви. Ключову роль у цій системі відіграють радіолокаційні станції, без яких неможливі виявлення та ураження цілей.

Війна продемонструвала, що російська ППО не є всесильною. Поява у ЗСУ західних систем озброєння, а згодом і далекобійних дронів дозволила завдавати ударів у глибокому тилу РФ. Водночас російська сторона поступово адаптувалася, знижуючи ефективність окремих типів ракет і активніше використовуючи радіоелектронну боротьбу.

Окремим викликом для ППО стали масовані дронові атаки, які змушують Росію витрачати значні запаси зенітних ракет і оголювати інші напрямки оборони. За даними OSINT-проєктів, від початку повномасштабної війни Росія втратила сотні одиниць засобів ППО та понад сотню радарів, частину з яких довелося знімати з менш загрозливих регіонів.

Аналітики зазначають, що найбільш уразливим місцем російської ППО є не самі комплекси, а виробництво ракет і радіолокаційних систем, яке критично залежить від обмеженого кола підприємств і західних технологій. Саме тому поєднання санкційного тиску та точкових ударів по промислових вузлах може мати непропорційно великий ефект.

У підсумку дослідники доходять висновку: російський повітряний щит залишається серйозним фактором війни, однак його реальна сила напряму пов’язана зі здатністю промисловості підтримувати виробництво в умовах втрат і санкцій, що робить цю систему вразливою у середньостроковій перспективі.

Підготувала: Ніна Петрович