Напередодні Дня подяки політика Вашингтона щодо України вже занурилася в хаос. Потім ситуація погіршилася. З оприлюдненої у ЗМІ стенограми телефонного дзвінка стало відомо, що спецпредставник президента США Дональда Трампа Стів Віткофф фактично виступив проти України, даючи рекомендації раднику російського диктатора Владіміра Путіна Юрію Ушакову про те, як підлещуватися до глави Білого дому, пише у статті для The Telegraph колишній радник президента США з питань нацбезпеки під час першого терміну Трампа Джон Болтон.

“Я познайомився з Ушаковим, коли він був послом Москви у Вашингтоні за президентства Джорджа Буша-молодшого, і працював з ним тоді та під час першого терміну Трампа. Мені здається, що стенограма є автентичною”, — зазначає Болтон.

До вихідних президент України Володимир Зеленський отримав мало хороших новин, крім відмови Трампа від дедлайну на прийняття нового мирного плану до Дня подяки.

Що саме спричинило новий поштовх до спроб укладення угоди між Росією та Україною, залишається загадкою, як і те, хто насправді виконував функції головного дипломата Америки та якими були кінцеві цілі. Що не є таємницею, то це те, наскільки все це типово для Трампа: відсутність послідовної стратегії національної безпеки, як з точки зору Америки, так і України; хаотичні й асиметричні переговори, що ігнорують факти на місці; ключові питання, що залишаються невирішеними; саморуйнівні дедлайни та, як у продавців уживаних автомобілів, нескінченні радісні розмови про швидке укладення угоди.

По-перше, з розмови Віткоффа з Ушаковим можна зробити висновок, що остання хвиля хаосу була спровокована спецпредставником США, який оптимістично порушив питання угоди з Ушаковим після нещодавньої угоди про припинення вогню та звільнення заручників у Газі. Сьогодні, звичайно, ця угода перебуває під питанням, оскільки немає жодних доказів того, що ХАМАС має намір відмовитися від боротьби проти Ізраїлю і роззброїтися, що є необхідною умовою для будь-якого прогресу, крім звільнення заручників.

Можливо, Трамп схвалив хід Віткоффа, а може й ні, але очевидним першим кроком спецпредставника президента США після розмови з Ушаковим було організувати телефонний дзвінок Путіна і Трампа, який зірвав намагання Зеленського переконати американського президента передати Києву ракети Tomahawk. Це не є нормальним “чесним посередництвом”. Це просто проросійська позиція, зазначає Болтон.

По-друге, Трамп явно прагнув представити угоду Зеленському як ультиматум. 

За даними ЗМІ, міністр армії США Ден Дрісколл попередив Зеленського, що Україна перебуває у скрутному становищі з військової точки зору, і навіть стоїть перед неминучою поразкою — що раніше не було оцінкою Вашингтона.

Подальші зусилля держсекретаря США Марко Рубіо в Женеві, спрямовані на відновлення певної рівноваги, були, в кращому випадку, лише частково успішними, а найскладніші питання, такі як територіальні, було вирішено залишити предметом обговорення між Трампом, Зеленським і Путіним. 

По-третє, єдина мета Трампа — укласти угоду, будь-яку угоду. Віткофф запропонував Ушакову, аби Путін повідомив Трампу, що обидва переговорники, як і у випадку з Газою, “обговорили дуже схожий 20-пунктний план миру”.

Віткофф додав, що Трамп надасть йому багато свободи для досягнення угоди. Очевидно, що ситуація в Газі не має нічого спільного з Україною. Характеристика Віткоффом мислення Трампа підтверджує: президент США не має суттєвих політичних червоних ліній. Його справжньою метою є Нобелівська премія миру. Можливо, він турбується, що правила Нобелівського комітету вимагають, аби він був номінований до 31 січня, тому й поспішав з угодою щодо України перед Днем подяки.

Захід знову стикається з необхідністю запобігти тому, щоб ця остання дипломатична ініціатива Трампа не зіграла на користь Кремля. Щоб досягти успіху, друзі України повинні нарешті визнати: Трампу байдуже, який вплив матиме будь-яке врегулювання на Україну. Його цікавить, як це вплине на нього самого.

Повідомляється, що Білий дім не розглядатиме гарантії безпеки для України, доки не буде укладено мирну угоду. Для Трампа це має сенс, оскільки він дбає про сьогодення, а не про далеке майбутнє, наприклад, через три роки, коли він вже не буде президентом. Однак для України будь-яка мирна угода без вбудованих гарантій безпеки є не просто безнадійно неповною, а й загрозливою.

Відокремлення гарантій безпеки від потенційної мирної угоди є тим, чого хоче Росія, а не Україна чи, ймовірно, НАТО. Ще гірше те, що поступливість Трампа до Путіна в питанні України відображається в поступливості Трампа до китайського лідера Сі Цзіньпіна щодо Тайваню. Під час телефонної розмови 25 листопада Сі, як повідомляється, гнівно поскаржився Трампу на коментарі нової прем'єрки Японії Санае Такаїчі щодо Тайваню. Сі вимагав, щоб Такаїчі відмовилася від своїх заяв про те, що військові дії Китаю проти Тайваню можуть спровокувати відповідну реакцію Японії.

Того ж дня Трамп зателефонував Такаїчі. Існують різні версії цієї розмови, але ЗМІ писали, що Трамп нібито попросив прем'єрку Японії утримуватися від публічних висловлювань про Тайвань. Японські аналітики вважають, що застереження Трампа найближчому союзнику Америки в Східній Азії випливає з його бажання зберегти хиткі торговельні відносини з Китаєм і сприяти переговорам про “найбільшу торговельну угоду в історії”.

Зрозуміло, що, як показує цей епізод, Японія дедалі більше стурбована впливом Сі на Трампа. Європейці та американці, які більше переймаються колективною безпекою, ніж особистими пріоритетами Трампа, повинні бути принаймні так само стурбовані.

Але є надія. Минулого місяця з'явилися ознаки того, що вплив Трампа на Республіканську партію слабшає. Республіканці дедалі частіше критикують його політику щодо України — це свідчить про те, що Трамп безповоротно переходить у статус “кульгавої качки”. 

Підготувала: Ніна Петрович