Тренер найталановитішого українського борця вільного стилю Андрія Яценка, який минулого тижня виборов для нашої держави єдину медаль чемпіонату світу в Парижі, розповів про те, як знайшов і виховував хлопчика, з яким пов’язуємо чималі надії в поточному олімпійському циклі.

- На мундіалі Андрій програв тільки американцеві Томасу Ґілману, - бере слово Анатолій Анатолійович. – Перший млинець вийшов глевким, але певен, що зустрінься Яценко з Ґілманом у третій чи четвертій сутичці, все могло скластися зовсім інакше. Друзі тренери навіть певні, що Андрій би переміг і вийшов у фінал. Але на старті наш борець не те щоб не налаштувався – він налаштовується на кожен поєдинок максимально. Можливо, Андрій трохи недооцінив суперника. Можливо, заспокоювали спогади про перемогу на Київському міжнародному турнірі над іншим представником США Франком Переллі цьогоріч у березні. Однак у тому й річ, що американські борці різні, з різою технікою й тактикою боротьби. Що ж, на все воля Божа. Можливо, третє місце – то ідеальний результат для дебютного в його кар’єрі дорослого чемпіонату світу.

- Пам’ятаєте, коли вперше зустріли Андрія?

- У борцівську секцію в Українці хлопця привів його старший брат Дмитро. Маленький, блакитноокий, з іскоркою хлопчик – таким він мені запам’ятався. Тренувався Андрійко добросовісно. Звісно, як і всі діти любив подуріти. Шустрий малий. Взяв його одного разу за руку і питаю: «Хочеш бути сильним?» «Так». «Тоді слухай тренера». З того часу більше у нас непорозумінь не було. Навпаки, іноді доводилося Андрія втихомирювати, говорити, мовляв, досить, іди додому відпочивати. Потреби примушувати Яценка тренуватися не було ніколи. У спорті, як відомо, виживають найсильніші. 
Так, Андрій має гарні природні дані, але не дарма кажуть, що талант – то на 99 відсотків праця. Якщо людині щось подобається, у неї починає виходити. Починаєш відбувати номер – перетворюєшся в сіру масу без майбутнього. Яценко завжди тренується з бажанням. Видно, що боротьба йому подобається. Андрій любить навантаження. На жаль, у наш час це рідкість.

- Цьогоріч ваш вихованець до чемпіонату світу в Парижі відборовся вже на трьох чемпіонатах Європи: став третім на Євро серед молоді до 23-х років, другим серед юніорів і програв у другому колі на дорослій першості континенту. Чи не надто великі навантаження лягають на плечі 19-річного борця?

- Можливо, частково так і є. Після бронзи на молодіжному Євро в Андрія трапився спад, який не дозволив увійти в трійку серед дорослих. Континентальну першість серед юніорів Яценко мав вигравати, але у фінальній сутичці проти азербайджанця Алі Рахімзаде його трохи прихопили судді. 
Звичайно, нас, тренерів, турбує стан борців. Фізично спортсмен навіть за умови згонки ваги здатен відновитися через тиждень-два. А ось на психологічне відновлення потрібно більше часу. Адже на кожну сутичку налаштовуєшся по особливому, нервуєш. На дорослому ж рівні, де техніка в усіх поставлена добре, однакові швидкості і люди фізично підготовлені, виграє зазвичай той, хто ліпше налаштувався.

Навіть у Парижі дивився на Андрієвих суперників і змушений був констатувати, що більшість з них фізично міцніші та габаритніші. Але Яценко був ліпше готовий психологічно, тому й перемагав. Щоб таке налаштування було на всіх основних стартах, важливо не переборщити з участю в змаганнях. На цю тему мали з Андрієм розмову відразу після повернення з Франції. Наразі Яценко готується до чемпіонату світу серед молоді до 23-х років. А ось їхати чи не їхати на мундіаль серед військовослужбовців поки сумніваємося. Для нас важливо, щоб спортсмен морально не перенаситився.

Іван Вербицький