Що стало причиною гранатометного пострілу по приміщенню «Телеканалу 112» - дізнаємось, коли виконавці потраплять до рук правоохоронців. А до того на телеекранах, газетних шпальтах  і в Інтернеті з’являтимуться найрізноманітніші сюжети, дописи і публікації. І читачі  чи глядачі сприйматимуть цю ганебну подію кожен по-своєму. Але цей факт буде  для всіх тим аргументом, що підкріплюватиме його особисті погляди чи навіть  переконання. Себто, «друзі» нашої держави лише з цього потішатимуться,  а ось нам, свідомим громадянам, доведеться вкотре відчувати прикрість від таких ганебних вчинків.

Але що тут вдієш: триває гібридна війна, а такий нічний постріл красномовно демонструє її складові.

Це і вогнепальна зброя в дії, і «поле бою» ніщо інше, як засіб масової інформації. Лише очевидний «нюанс»: сам телеканал, як відомо, виконує роль засланого козачка, пласт передач якого покликаний додавати до бочки українськодержавного «меду» ложку  великодержавного російського «дьогтю».   І що характерно: від такого «дьогтю» часом кривлять щоку самі його власники, хоча на людях цього намагаються не показувати. Так чинять тільки вищезгадані козачки.  Та щораз  більше домішують свою політичну гидоту  до нашої «бочки», звинувачуючи саме нас у тому стані, до якого вони, разом зі своїми колегами-утікачами довели колись нашу державу, що вимушена нині воювати. Особливо багато такого «дьогтю» нам підсовують сьогодні, коли їм треба продемонструвати свою значимість напередодні якоїсь доленосної події! Кому? І нашим громадянам, зокрема, напередодні виборів до ВР, і своїм хазяям, яким пече око Україна і яку вони називають «недогосударством». Ну і далі, як мовиться, за текстом.

Що ж до самого нічного гранатометного пострілу, то тут аби як не хотілось цього робити, але слід його вважати подією одного ряду з «мінування» наших державних закладів  - вокзалів, лікарень, дитсадків, торговельних центрів, метро і літаків. Виконавець чи виконавці пострілу досить непогано знали, звідки його слід виконувати, щоб не потрапити в поле зору камер спостереження, а сам вибух буде безпечним у таку пору і зафіксований для подальшого показу на тих же телеекранах. Добре знали, що саму гранатометну трубу не можна з собою забирати з місця вчинення злочину, бо мало хто їм може трапитися на шляху «евакуації».   Ну і сам шлях евакуації після вибуху має бути не тривалим, інакше стрільців обов’язково хтось побачить. Щодо останнього застереження, то виконавці диверсій добре знаються на своїй справі. Дилетантам у такому випадку таланить раз на тисячу випадків.

А тепер про наслідки. Хто б не стояв за виконавцями диверсії, а на міжнародному рівні росіяни будуть коментувати її однобоко і звісно як саме: «свободи слова в Україні немає», «влада не переймається безпекою тих, хто з нею не згідний», «до України треба застосовувати санкції чи, принаймні, не надавати їй підтримки». Тому цю диверсію можна ще назвати вибухом спрямованої дії.

Можна було б і ще дещо додати до цього, та за тиждень до виборів не варто, щоб не будити  лихо.

І ще: якщо все ж таки виконавців вдасться знайти, то замовний ланцюжок цієї так званої операції буде надто довгий, щоб дістатися до ініціаторів. Його можуть перервати на певній стадії слідства за банальною нестачею доказів, втручанням певних політичних сил, бо так завжди робиться, коли в основі злочину політика чи навіть геополітика.  А про сам випадок здається,  швидко забудуть, бо він, як той Мавр, що зробив своє чорне діло. Найбільше, на що він заслуговуватиме, так це на одне з місць у ряді відомих надзвичайних подій останніх років. Гучних. Резонансних. Цинічних за своєю суттю.   

Михайло Флешар, блогер