Експерт Венеційської комісії, голова правління ГО «За демократію через право» Марина Ставнійчук на своїй сторінці в facebook прокометувала допис на «УП» керівника департаменту Мінекономрозвитку Олени Трегуб, передає "Політика і культура".

Її допис блог набув  неабиякого розголосу після того, як  чиновниця, у якої поцупили сумку в автобусі в Брюсселі, звинуватила у недбалості українських дипломатів, які не прислали за нею службову машину. Зокрема, вона вважає, що «Цей випадок – не просто нещасний збіг обставин, а симптом дисфункціональності нашої державної машини і принципу підбору кадрів на державній службі, свічення критичної потреби оновлення державної системи».

Марина Ставнійчук коментує позицію чиновниці так:

«Не вщухає резонанс щодо допису на «Українській Правді» пані Олени Трегуб – державної чиновниці, що очолює один з департаментів Мінекономрозвитку. Приводом стала прикра, але, на жаль, доволі типова ситуація – у неї вкрали сумку в автобусі, коли вона прямувала із аеропорту в Брюсселі, перебуваючи там у службовому відрядженні. Це все сталося, вважає чиновниця, через те, що її не зустріли службовим автомобілем працівники Представництва України при ЄС у Брюсселі. З огляду на це вона зрозуміла, що у державному управлінні Україна має великі проблеми.

Директорка департаменту приходить до висновку, що «Цей випадок (пограбування у автобусі в столиці Бельгії – авт.) – не просто нещасний збіг обставин, а симптом дисфункціональності нашої державної машини і принципу підбору кадрів на державній службі, свідчення критичної потреби оновлення державної системи». Тобто, якщо б її зустріли то, відповідно, не сталося б крадіжки, молода реформаторка ніколи б не зрозуміла, що система, у якій вона вже два роки працює – недосконала, а держава Україна – це не її компанія.

Однак така «дисфункціональність» зовсім іншого ґатунку, пов’язана з дивним усвідомленням «молодих реформаторів» своєї ролі та місця у системі координат між державою і людиною, державою і чиновником.

Я часто критикую теперішню українську владу. Іноді дуже різко. Але ніколи не роблю цього без серйозних підстав, які об’єктивно дає влада. Тож мене у принципі дуже здивувала не тільки манера, а й безпідставність звинувачень та взагалі, даруйте, глупість постановки питання. Бо пані оцінює якість роботи нашого представництва при ЄС суб’єктивно – виключно через призму власної проблеми, і через неї ставить запитання – «за яким принципом підбираються дипломати для представництва українських інтересів у Брюсселі і чи усвідомлюють вони себе представниками держави, які повинні захищати її інтереси, а не тільки інтереси своєї Місії чи Представництва?».

Знаю не з чужих дописів і їх перепостів, а з власного доволі складного досвіду про якість роботи нашого представництва при органах ЄС. Тому, без усякого повчання, однак декілька тез таки вважаю за необхідне зауважити.

Перше. У Представництві працювали і працюють нині професіонали – дипломати. Справжні патріоти! На своїх плечах вони витягують масу питань, у тому числі і недопрацьованих центральною Київською владою. Це представництво, як до прикладу, представництво при Раді Європи, хронічно недофінсовується. Там ніколи немає спокійного і розміреного класичного дипломатичного життя. Вдень буває іноді до десятка різних делегацій, з різними питаннями у різних сферах. А є ще власна робота, орієнтована на поточні і стратегічні завдання самого представництва, як структури МЗС України при ЄС та її органах. І тим не менше, ці люди ніколи не скиглять, а працюють на країну, вирішуючи найскладніші політичні та міжнародно-правові питання для України.

Друге. Той, хто поспішає на заплановану міжнародну зустріч від імені держави і відповідально ставиться до своїх обов’язків, чекати на подачу йому авто і короваю при зустрічі в аеропорту упродовж кількох годин точно не буде.

Третє. І якщо за державним чиновником в ранзі директора департаменту міністерства не прийшла машина – це не є приводом публічно перекладати свої негаразди на представництво держави за кордоном. Навіть попри усю дійсну прикрість ситуації.

Четверте. Чиновники в Україні мають знати, що «їхня компанія», тобто держава Україна, – є нині однією з найбідніших (попри усі зусилля працюючих «в мінус» молодих реформаторів). Що 80 відсотків населення живуть, згідно офіційних даних, за межею бідності. Отже, я про те, що реальні можливості дипломатичних представництв щодо зустрічей та розвезення по «державних справах» представників «компанії», об’єктивно, майже не можливі, а формальні просто заборонені.

І наостанок, у Європі, де є безліч успішних «компаній» (читай – держав), європейські чиновники традиційно пересуваються міським транспортом. І нічого, працюють на свої країни.

З приводу крадіжки – співчуваю. Це дійсно сумно і неприємно».