На межі Тернопільської та Хмельницької областей на невеликому півострові височіють руїни Токівського замку, який подекуди ще називають Ожиговецьким розповідає Еспресо.Захід. 

В історичних джерелах спорудження Токівського (Ожигівського або Ожиговецького) замку датується кін. XVI – поч. ХVIІ ст. Фундатором його був Януш Збаразький, брацлавський воєвода, який походив з родини ополячених українських князів Збаразьких, що брали активну участь у тодішньому політичному житті Польщі. Властиво, Януш Збаразький, який обіймав посаду брацлавського воєводи 32 роки, неодноразово змушений був відбивати атаки татарських загонів на степових кордонах, але фортуна була прихильна до нього. В 1576 році він розбив велику ногайську орду поблизу Заславля, на рік раніше захистив від кримчан родовий Збараж. Для підтримання свого статусу на землях Брацлавщини Януш Збаразький побудував декілька укріплених замків, які не тільки стали символом могутності роду Збаразьких, а й суттєвою перешкодою для загарбників зі сходу. Токівський замок  звели в стратегічно важливому місці – на схід від укріплень сумнозвісні Кучманський і Чорний шляхи зливалися в один. Від місця злиття двох шляхів в сторону Збаража татари рухалися одним шляхом. На одній з дільниць цього основного татарського шляху й постав Токівський замок, який звели за останніми правилами тодішньої оборонної науки і який зараховували до одного з найміцніших укріплень.

Особливості замкової архітектури

Фото: Скан з відео/Спроба реконструкції Токівського замку

Дослідники наголошують на тому, що Токівський замок має дуже рідкісний для України тип розташування. А ще – що зведений він у формі неправильного трикутника з вежами на кожній вершині фігури. Зайти до фортеці можна було через підйомний міст, який охороняла ще одна вежа над воротами.

Отож дві сторони замку (південно-західна і північна) виходили на озеро, третя (південно-східна) була рівною і  найбільш доступною для штурму. Саме з цього боку і зосередилися найпотужніші укріплення замку, збудовані з піщаника, зміцненого вапняним розчином. Замкові стіни мали товщину 2 - 3 метрів. Південна вежа замку була 5-гранною, в північно-західному куті замку містилася напівкругла бастея, а щодо форми північно-східної вежі єдиної думки немає. Одні дослідники вважають, що вона була  5-гранною, інші, що в цьому місці була побудована напівкругла бастея. Четверта (надбрамна) вежа, звернена в пологий бік, була забезпечена підйомним мостом. Ймовірно, вона була квадратною в плані. Кутові вежі замку були 3-ярусними, В кожному з ярусів були влаштовані лінії бійниць. Надбрамна вежа могла бути 2-ярусною.

Двір замку був значно піднятий щодо рівня землі біля зовнішнього підніжжя стін. Фактично двір перебував на рівні лінії кордону 2-го і 3-го ярусів веж.

Зберігся інвентарний опис замку 1602 року. У цьому описі зокрема згадується, що озброєння замку на той момент включало 1 велику і 4 малих гармати та 34 гаківниці.

Токівський чи Ожиговецький?

Фото: Вікіпедія ( Андрій Бондаренко)

У минулі століття цей замок називали Ожиговецьким або Ожигівським, оскільки належав до села Ожигівці. Село Ожигівці  є і сьогодні, але сам замок тепер належить до іншого населеного пункту. Причина у тому, що коли Російська та Австрійська імперії у 1772 році ділили між собою землі Речі Посполитої під час її першого поділу, то кордоном став Збруч. Відтак Ожигівці увійшли до складу Російської імперії, а їхній присілок Токи ( а разом із ним і замок) до Австрійської. Відтоді назва Токівський замок стала логічнішою.

Замок і контрабандисти

Фото: Скан з вдіео

З часів першого поділу Речі Посполитої збереглися перекази про підземний перехід від Токівського замку до Яхновецького лісу. Цей перехід був у висоту майже на повний зріст людини, оздоблений чашами, куди вставляли факели для освітлення. Ще й досі у різних місцях Ожигівців дають про себе знати ями, льохи, підземні ходи. Як стверджують легенди, цим ходом користувалися місцеві мешканці для нелегального перевезення товарів через тодішній австрійсько-російський кордон. Особливо популярним на лівому березі Збруча було пиво, яке варили у Токівському замку. Саме цей напій підземеллям доставляли зі замку в Ожигівці, а згодом і в інші села. Таку "пивна контрабанду" здійснювали через те, що на території Австрії пиво було дешевшим, ніж в Російській імперії. Основна причина – більший податковий тягар на виробників на території Російської імперії. З іншого боку, якість тодішнього "австрійського" пива була значно кращою від "російського".

Фото: Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині

Після смерті Януша Збаразького у 1608 році його сини Єжи і Кшиштоф не приділяли Ожигівцям значної уваги. У 1631 р. з вигасанням роду Збаразьких містечко і замок перейшли у власність князів Вишневецьких, які володіли Ожигівцями до 1744 року. А далі -до родини Чарнецьких, а потім – Матковських.

Не виключають, що у Токівському замку минали певні періоди дитинства Яреми Вишневецького. У ті часи на замок часто нападали татари, та здобути його не змогли. Уперше мури Токів упали в 1648 р. перед козацьким військом. Тоді замок зруйнували, залогу знищили, а в’язнів визволили. Проте загинуло й багато козаків, про що свідчать козацькі могили, які збереглися до сьогоднішнього дня.

Остаточно замок у Токах зруйнували турки в 1675 році. Тоді військо великого візира Османської імперії Ібрагіма Шишмана після невдалих спроб здобути цитадель облогою відійшло, небезпека, здавалося б минула. Через деякий час перед брамою Токів зупинився змучений і поранений вершник і почав просити про допомогу. Змилосердившись, оборонці відчинили браму, і в цей час орда напала із засідки. Усіх, хто був у замку, розлючені нападники знищили або взяли в полон. Урятувалися лише керівник охорони з малолітнім сином. Вони втекли таємним підземних ходом, перечекали небезпеку і повернулися в Токи, започаткувавши поширений і сьогодні рід Литвинів.

Коли небезпеки турецько-татарських набігів минула і замок втратив оборонне значення, його власники спробували переобладнати фортецю під житло. Це було доволі непросто, хоча житловим замок вважався аж до 2-ї половини 19 століття. Тим не менш, замкові споруди поступово занепадають. Останнім приватним власником замку був Генріх Дорнбах.

В історії замку зазначено, що в 1915 році – у період Першої світової війни – частину замкових укріплень розібрали для будівництва дороги між Волочиськом та Підволочиськом. Тоді замок від повного знищення врятував місцевий мешканецьГригорій Костецький, який написав скаргу про свавілля військових до Петербурга, звідки у відповідь прийшов наказ зупинити руйнування замку.

Відтак після Першої Світової війни основний оборонний периметр замку був все ж збереженим. Знаменитий історик і дослідник замкової архітектури на землях Галичини, Волині та Поділля Олександр Чоловський, оглянувши руїни замку, назвав твердиню одним із найпрекрасніших укріплень. Але ці укріплення у тому вигляді, якими їх побачив Чоловський, проіснували недовго – місцеві мешканці почали розбирати їх для власних потреб.

Донині збереглися тільки одна з головних веж та деякі ділянки фортечних мурів.

Підготувала: Ніна Петрович