Фото: Вікіпедія/Ігнацій Сцибор Мархоцький

Село Отроків, розташоване на мальовничому високому березі річки Ушиця, вперше згадується як невеликий хутір у XVII столітті. За однією з версій, замок в Отрокові міг існувати ще в часи Великого князівства Литовського, хоча документальних підтверджень цьому немає, а вагомих археологічних досліджень досі так і не здійснили. 

У 1736 році Миньківці разом із навколишніми селами, включно з Отроковом, придбав польський магнат Войцех Мархоцький. Наприкінці XVIII століття, коли Річ Посполита доживала своїх останніх днів, у 1788 році Отроків перейшов у спадок до його племінника Ігнатія Сцибора-Мархоцького, який став ключовою постаттю в історії замку та цілого краю.

Найбільшого розквіту Отроків досяг у період існування так званої Миньковецької держави (кінець XVIII – початок XIX століття). Ця самопроголошена "держава" була утворена Ігнатієм Сцибором-Мархоцьким, ексцентричним поміщиком, відомим своєю прогресивною, але дивакуватою діяльністю. Він скасував кріпацтво на своїх землях, запровадив власну валюту, судову систему та навіть армію! 

Ігнацій Сцибор-Мархоцький був вихований у дусі Просвітництва, тому не дивно, що він також займався видавничою діяльністю, заснував музичну академію та фабрики, мав у своєму палаці значну бібліотеку стародруків і рукописів. 

Отроків став другим за значенням населеним пунктом після Миньківців, а замок у селі слугував резиденцією Мархоцького.

Замок, ймовірно, був перебудований на основі старішої фортифікаційної споруди у XVIII столітті, коли Ігнатій Сцибор-Мархоцький розпочав масштабне облаштування своїх володінь. У цей період Поділля перебувало ще під владою Речі Посполитої, але після її поділів (з 1793 року) – Російської імперії. 

Це був час, коли багато замків втрачали оборонне значення, перетворюючись на палацово-паркові резиденції, що сталося й з Отроківським замком.

Фото: Вікіпедія

Отроківський замок, або радше палац-резиденція, поєднував елементи оборонної та репрезентативної архітектури. Споруда була зведена на основі старішого замку, ймовірно, XVII століття, але зазнала значних перебудов у XVIII столітті для потреб Ігнатія Сцибора-Мархоцького. Новий комплекс включав:

• Центральний палац. Основна будівля слугувала резиденцією Мархоцького. У палаці містилася бібліотека з цінними стародруками та рукописами.
• Фортечні елементи. Замок мав гість-восьмигранних башт, господарські приміщення та форум (майдан), що частково збереглися до наших днів. Ці елементи вказують на його початкове оборонне призначення, хоча у XVIII столітті воно вже було втрачене.
• Тріумфальна арка. Унікальною особливістю комплексу є Тріумфальна арка, через яку здійснювався парадний в’їзд до резиденції. Ця споруда додавала репрезентативності та підкреслювала амбіції Мархоцького.
• Ландшафтний парк. Біля замку Ігнатій Мархоцький заклав великий ландшафтний парк, який створювався з великими витратами та мав естетичне й рекреаційне значення.

Загалом замок мав форму неправильного квадрата з високими стінами. Його архітектура відображає перехідний період від фортифікаційних споруд до палацово-паркових ансамблів, характерних для епохи бароко та раннього класицизму.

Тож Отроківський замок-маєток був не лише резиденцією, а й центром незвичайних подій, пов’язаних із діяльністю Ігнатія Сцибора-Мархоцького. Відомий як "дивак століття", він запровадив у Миньковецькій державі унікальні реформи. Наприклад, селяни отримували свободу, а на території його володінь діяли власні закони, суди та навіть друкарня. Замок в Отрокові слугував осередком цих експериментів, де Мархоцький приймав гостей, демонструючи свою резиденцію та бібліотеку.

Та вже в 10-20-х роках XIX століття Ігнатій Сцибора-Мархоцький змушений був поступитися своїми ідеалами (навіть втратив титул графа), адже російська державна машина не дозволяла, щоб в імперії існував хоч клаптик вільного духу.

Перед смертю Сцибора-Мархоцького у 1826 році замок, імовірно, постраждав від пожежі, що стало однією з причин його занепаду. Ця подія зафіксована на малюнках Наполеона Орди (1870–1874), де замок зображений уже в стані руїни. Тобто поступовий занепад Отроківського замку розпочався відразу після смерті Ігнатія Сцибора-Мархоцького у 1827 році, бо тоді його володіння втратили унікальний статус. Миньковецька держава припинила існування, а замок втратив значення як резиденція.

Фото: Вікіпедія

Після конфіскації замку державою у 1836 році власність перейшла до Стадницького, який тримав табун расових коней і зберігав руїни палацу як господарські приміщення. 

Та впродовж XIX століття комплекс ще зберігав певну велич, як видно на гравюрах Яна Грейма та фотографіях Міхала Грейма, де замок підписаний як "кріпосний замок". 

У XX столітті замок зазнав додаткових перебудов, які змінили його первісний вигляд. Частина споруд була зруйнована, а на їхньому місці з’явилися нові будівлі. За радянської влади в палаці розмістили школу, склад і навіть свинарник. Відповідно, відсутність належного догляду та фінансування призвела до занепаду комплексу.

Сучасний стан і використання

Фото: Tour de Ukraine

На сьогодні Отроківський замок перебуває в частково відреставрованому стані завдяки зусиллям львівського підприємця та науковця Ігоря Скальського. У 2007 році він розпочав реставраційні роботи, спрямовані на збереження історичної пам’ятки. 

Частинк замкового комплексу перетворили на атмосферний готель, що дозволяє відвідувачам відчути дух історичної епохи. В цьому готелі ви знайдете колоритні й давні меблі у поєднанні з сучасними благами цивілізації (душ, Wi-Fi тощо). 

Збережені елементи замку включають фрагменти стін, вежу, Тріумфальну арку, через яку здійснювався парадний в’їзд до резиденції, а також частини господарських приміщень і форуму. Ландшафтний парк, закладений Ігнатієм Сцибором-Мархоцьким, частково зберігся.

Готель, створений у відреставрованій частині маєтку, став ключовою особливістю сучасного використання пам’ятки. Він пропонує унікальну можливість для туристів зупинитися в історичній будівлі та перенестися в часі на більш ніж 200 років тому. А це сприяє популяризації Отрокова як туристичного об’єкта.

Фото: Вікіпедія

Попри часткову реставрацію, замок не має офіційного статусу пам’ятки архітектури, що ускладнює залучення державних коштів для подальших робіт. Готель функціонує як туристичний об’єкт, але повномасштабна реставрація ще не завершена.

На території замку відбувається фестиваль "Отроків", часто з лазерними шоу й концертами – як спосіб популяризації спадщини Мархоцького й приваблення туристів.

Тож Отроківський замок є яскравим прикладом того, як історичну пам’ятку можна інтегрувати в сучасне життя, створивши туристичну принаду й культурний простір.

Легенди замку 

Фото: blog.unbib.mk

Хоча замок не є таким відомим, як Меджибізька чи Кам’янець-Подільська фортеці, він оповитий кількома цікавими легендами, які відображають як історичний контекст, так і місцевий фольклор. Легенди про Отроківський замок тісно пов’язані з постаттю Ігнатія Сцибора-Мархоцького, який своєю діяльністю створив ґрунт для міфологізації.

Легенда про походження назви села Отроків

Одна з найпоширеніших легенд стосується походження назви села Отроків. Згідно з місцевими переказами, назва походить від трьох хлопців-отроків (юнаків), які нібито жили в цій місцевості в давні часи. За однією з версій, ці юнаки були захисниками або засновниками поселення, яке згодом розрослося в село. Інша версія пов’язує назву з річкою Отроківкою, джерело якої розташоване в місцевому яру, або з печерним скитом, де в XVI–XVII століттях могли проживати ченці. 

Легенда про "Гроту" й таємні підземелля

Фото: Вікіпедія

Ще одна захоплива легенда пов’язана з так званою "Гротою" – пам’яткою, розташованою за селом Отроків, яка має стосунок до культів, запроваджених Ігнатієм Сцибором-Мархоцьким. Грота складається з двох частин – нижньої та верхньої, з’єднаних підземним ходом, який наразі завалений. За переказами, цей підземний хід використовувався Мархоцьким для таємних ритуалів або як схованка для цінностей. 

Місцеві жителі вірять, що в гроті заховані скарби Миньковецької держави, які Мархоцький нібито сховав перед занепадом своїх володінь. Легенда про скарби є типовою для багатьох замків України, але в контексті Отрокова вона підкріплюється ексцентричною репутацією Мархоцького, який славився незвичайними вчинками та багатством.

Легенда про свято Церери

Хоча це не зовсім легенда в класичному сенсі, це історія про свята на честь римської богині землеробства Церери, які влаштовував Ігнатій Сцибор-Мархоцький на форумі біля замку, і вона набула міфічного забарвлення. За переказами, Мархоцький називав ці святкування "обжинками" або "святом жнив" і влаштовував пишні дійства, які вражали сучасників. Кажуть, що під час цих свят граф демонстрував свою владу та багатство, влаштовуючи театралізовані дійства, які нагадували язичницькі ритуали. Ця традиція додала замку аури загадковості, адже Мархоцький, відомий своєю ексцентричністю, міг свідомо культивувати такі асоціації, щоб підкреслити унікальність своєї "держави".

Легенда про привид бібліотеки

Ще одна місцева історія пов’язана з палацовою бібліотекою, в якій, за свідченнями, містилися цінні стародруки та рукописи. Після пожежі 1826 року, яка, ймовірно, знищила значну частину замку, місцеві жителі почали розповідати про "привид бібліотеки" (як у романі "Ім’я рози" Умберто Еко). За легендою, духи втрачених книг або самого Мархоцького блукають руїнами, охороняючи втрачені знання. Хоча ця історія не має значного поширення, вона відображає сум за втраченою культурною спадщиною замку, адже бібліотека була однією з його ключових особливостей за часів Мархоцького.

Підготувала: Ніна Петрович