У Луцьку побачив світ новий роман письменника Костянтина Коверзнєва «Останнє Різдво перед кінцем світу», який досліджує межу між особистим крахом і колективною катастрофою. Книжка видана у видавництві «Терен» за підтримки Громадської організації «Ґардарика».

Це художній твір для дорослої аудиторії, що поєднує психологічну глибину з документальною чутливістю. Автор змальовує долю подружжя на межі розлучення, яке зустрічає Різдво у стані емоційного виснаження, сварок і втрати взаєморозуміння. На цьому тлі — дитина, спільне помешкання і все, що колись здавалося стабільним.

У романі ключовою точкою є 24 лютого 2022 року. Війна змінює контекст, висвітлює приховане, змушує героїв іти на складні внутрішні рішення. Утім, замість безпечної евакуації — окупація. І, як це часто буває в реальному житті, герої стикаються з жорстокістю, яка виходить за межі уявного.

У книзі йдеться, зокрема, і про сексуальне насильство, вчинене окупантами — тематика, яка досі залишається болючою і не до кінця артикульованою у суспільному дискурсі. Автор не експлуатує травму, але й не уникає незручних тем.

Роман побудований на лінійному наративі з ретельним зануренням у минуле героїв. Коверзнєв фіксує не лише зовнішні події, а й внутрішню трансформацію, демонструючи, як великі злами часу проникають у найінтимніші сфери людського життя — шлюб, батьківство, почуття провини та відповідальности.

Окремі сцени роману відтворюють атмосферу глибокого світоглядного розламу в українському суспільстві напередодні повномасштабного вторгнення. У перукарні під Києвом, де події ще зберігають ілюзію нормальности, розгортається буденна розмова між жінками, сповнена ностальгії за СРСР, переконаности в «дарованій незалежності» та звичних російських пропагандистських кліше.

У цих сценах звучить тривожне передчуття: більшість персонажів щиро не вірить у можливість великої війни. Вони заглиблені у власні суперечки, побут, ілюзії — аж до фінальної репліки, де хтось кепкує: «Невже завтра о першій ночі росіяни нападуть на нас?».

Коверзнєв фіксує не лише психологічний та ідеологічний стан суспільства на порозі катастрофи, а й парадокс мирного часу, коли ті, хто адекватно оцінював історію та сучасну політику України, критикував легковажне ставлення суспільства до безпекової складової, опинялися в маргінальному становищі — висміяні, проігноровані або витіснені на периферію публічної думки. Атмосфера роману передає відчуття тривожної застиглости, коли війна ще не почалась, але вже відлунює в розмовах, жестах, реакціях — у впертій вірі в міти, у небажанні бачити загрозу, у затишному самообмані, який маскує наближення катастрофи.

«Останнє Різдво перед кінцем світу» — це твір, що зчитується не лише як художня історія, а і як спроба відповісти на питання: що відбувається з людиною, коли руйнуються всі системи — інституційні, родинні, емоційні…

До речі, автор закінчив написання свого твору в Шацьку в лютому 2024 року.

Підготувала: Ніна Петрович