18:46 / 25.04.2023 Общество

Дружина загиблого бійця присвятила йому вірш

Фото: Кульков Володимир
Вірш Кулькової Олени у співавторстві зі Світланою Дубницькою присвячено світлій пам'яті  найріднішим,чоловіку  Володимиру Кулькову і матусі Надії Олексіївні.

 
Для нас назавжди ви живі...
У спогадах, в серці та у мріях.
Хай Господь Бог упокоїть вас в Царстві Небесному.
 
Така весна,болюча і страшна,
Забрала в мене серця половину..
Оця пекельна проклята війна!
Загнала чоловіка в домовину...
 
Я сорок днів,немов-би не жива,
І досі відпустити ще не можу,
Болить мене від горя,голова..
А серце,тільки спогадом,тривожу..
 
У лютому матуся відійшла,
Раптово так хвороба підкосила,
Як свічечка згоріла,воскова..
Мовчить до нас,холодна ця могила..
 
-Немає бусі,і нема тепла,
Онучок у віконце заглядає..
Вона ж у нас найкращою була..
І сльози мені очі,заливають.
 
Мій Володимир шану їй віддав,
Молитву прошептав до пана Бога,
І на війну,рідненький,від"їжджав,
Життя таке..занадто воно строге.
 
І плакав брат,онучки ваші теж,
Та досі ми повірити не в силі,
Чому біда,не має часто меж?
Над вами Ангелятка тепер білі..
 
Матуся вже у Господа в раю,
Надією живе у Царстві Божім,
Загинув Володимир у бою..
Життя забрали постіріли ворожі..
 
Це було там,під Бахмутом страшним,
Катюги наступали й наступали,
І побратима вбили,молодим,
Малесеньке дитятко вони мали.
 
А "Куля"ще у лютому пішов,
В "Страшних військах"прийшлося воювати!
Він мав у серці чесність та любов,
Він мусів,Україну захищати!
 
"Француз"удома,"Куля на війні"
Гаряча кров,та добра,справедлива!
Та побратима виніс на спині,
Хоч падали снаряди,наче злива.
 
Він просто батько,просто чоловік,
Дідусь хороший,щирий і привітний,
Такий короткий,дав Всевишній,вік,
А як без тебе,жити тепер,рідний?
 
Гриби ,рибалка,все він полюбляв,
Із Женею читали Симоненка,
Чому Ісус,нам серденько забрав?
Він одинокий в небі,мов лелека.
 
Так плакали ті хлопці молоді.
І сльози пропікали мені душу,
Сашко й Василь,зустрілись в перші дні війни,
І Дід сумний,я спогадами зрушу.
 
Вони були,одна така сім"я,
Я молюся за хлопчиків щоднини,
Бо кожного чекають із"нуля"
Як ми дзвінка чекали,щогодини..
 
А вдома бідні донечки твої,
Не знають,де подітися від болю,
Лиш плачуть в синім небі журавлі,
За душу чоловіка,Бога молю.
 
Тих сорок днів,я майже не живу,
Мені у грудях кисню не хватає,
Зустрів Володя маму там сумну,
Вона його так міцно,обіймає..
 
Летіть мої журавлики у рай.
Я буду лиш молитися до Бога,
Він захищав,так мужньо рідний край,
А в мами,обірвалася дорога.
 
Не можу я із серця відпустить,
Лиш та воскова свічка догорає,
У грудях тисне,кожен день болить,
Вже сорок днів,та спокою не має.
 
Пробачте,рідні,ми не вберегли,
Напевне доля в небі так писалась,
Смертельні рани,клятої війни,
І мама,..що з Героєм попрощалась.
 
Моя молитва тиха і проста,
Я мушу чоловіка відпустити, 
Його домівка там,біля Христа..
Та як тепер,на білім світі жити...
 
Р.S.З моїх слів написано вірно..
ТЭГИ:

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ