Усі п'ять років ув'язнання у Росії я дивився пресконференції Путіна. Це був добре зрежисований театр пафосу та брехні, де єдиним цікавим персонажем був Цимбалюк, який з року в рік запитував у головного актора, коли звільнять українських полонених.

Таку думку про прес-конференцію президента Зеленського висловив Олег Сенцов.

Сьогодні я мав нагоду побачити так би мовити місцеву постановку. Звісно, що вона дуже відрізнялась від московського шматка лакованого лайна, була більш демократичною та з претензією на щирість. Саме так, не справжньою щирістю, а лише з претензією на неї сьогодні Володимир Зеленський зустрів журналістів.

Багатьох незручних представників ЗМІ не акредитували, але більшість незручних питань все ж таки задали. Я не буду зараз цитувати усі ці відповіді, хтось бачив трансляцію, хтось вже дізнався основне з новин, але мене вони не задовільнили. Це усе було схоже на петляння, яке потім переходило в суперечки з журналістами. На жаль, рівень цього спілкування знижував сам президент. За підсумком: ні суті, ні поваги, ні визнання помилок. Зате ми побачили, як насправді працює керівництво нашої країни: пресссекретар вказує що робити гаранту, а той у складній ситуації просить Єрмака кому-небудь зателефонувати. Уявляю, що у них там відбувається, коли нема камер і свідків. Можна і далі зі всього цього стібатися, але нам пропонують цей перформанс на наступні чотири та, як сьогодні несподівано з'ясувалося, ще +5 бонусних років.