Туреччина звернулася до США по дозвіл на передачу Україні значного запасу американських боєприпасів, які десятиліттями зберігалися на турецьких складах. Йдеться, зокрема, про касетні боєприпаси, ракети та артилерійські снаряди. Human Rights Watch закликала Конгрес США заблокувати цю передачу через потенційні ризики для цивільного населення.

Про це йдеться в заяві Human Rights Watch.

Вартість запропонованої угоди становить $256 млн. До переліку озброєнь увійшли:

• 70 балістичних ракет M39 ATACMS, кожна з яких оснащена 950 суббоєприпасами M74 — загалом 66 500;
• 2524 ракети M26 із 644 суббоєприпасами M77 кожна — загалом 1 625 456;
• 47 тисяч артилерійських снарядів M509A1 калібру 203 мм, кожен із 180 суббоєприпасами M42 DPICM — загалом 8,46 млн;
• увесь турецький запас із 12 реактивних систем залпового вогню M270.

Частину цього озброєння Туреччина виробляла за американськими ліцензіями. Деякі боєприпаси вже давно зняті з озброєння американської армії: зокрема, 203-мм снаряди вивели з експлуатації ще у 1994 році.

6 серпня до Конгресу США надійшло повідомлення про запропоновану передачу. Представник Державного департаменту заявив, що Вашингтон готовий дозволити угоду.

У США пояснюють, що Туреччина прагне позбутися старих запасів озброєння, щоб спрямувати кошти на модернізацію та підтримку сучасних систем.

Водночас Human Rights Watch виступає проти передачі касетних боєприпасів Україні. Правозахисники наголошують, що така зброя розсіює велику кількість суббоєприпасів на значній площі, а частина з них може не вибухнути одразу та становити небезпеку для цивільних протягом тривалого часу.

«Передача застарілих касетних боєприпасів у зону конфлікту створює гуманітарну загрозу для цивільного населення», — заявила заступниця директора Human Rights Watch у Вашингтоні Ніколь Віддерсгайм.

За її словами, саме гуманітарні ризики застосування такої зброї стали однією з причин, чому 112 країн приєдналися до Конвенції про касетні боєприпаси та заборонили їх.

Касетні боєприпаси містять велику кількість менших бойових елементів, які розсіюються над певною територією. Це дозволяє уражати значно більшу площу, ніж звичайним боєприпасом.

Конвенцію про касетні боєприпаси ухвалили у 2008 році. До неї приєдналася понад сотня держав, однак США, Росія та Україна не є її учасниками.

У 2023 році США вже передавали Україні касетні артилерійські снаряди DPICM. У Пентагоні тоді заявляли, що вони дозволяють посилити протитанкові та протипіхотні можливості українських військ.

Human Rights Watch виступала проти тієї передачі, заявляючи про ризики для цивільного населення та небезпеку нерозірваних суббоєприпасів. Водночас правозахисники зазначали, що касетні боєприпаси застосовували і Росія, і Україна, а їхнє використання вже призводило до загибелі та поранення цивільних.

Критика Human Rights Watch передачі Україні касетних боєприпасів та звинувачення українських військових у застосуванні заборонених протипіхотних мін не вперше викликають дискусію про те, наскільки такі вимоги враховують реалії війни, яку веде Україна.

У 2023 році HRW виступила категорично проти рішення США передати Україні касетні боєприпаси. Організація також заявляла про використання українськими військовими касетних боєприпасів під час боїв за Ізюм у 2022 році та закликала Київ розслідувати можливі порушення. Водночас у своїх звітах HRW документувала численні воєнні злочини російських військ в Україні.

Для України проблема полягає у тому, що обмеження на застосування окремих видів озброєнь можуть створювати асиметричну ситуацію, якщо одна зі сторін дотримується міжнародних зобов'язань, а інша систематично їх порушує. Росія не є учасницею Конвенції про касетні боєприпаси, а також не приєдналася до Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. При цьому HRW сама фіксувала використання російськими військами касетних боєприпасів, які призводили до загибелі цивільних.

Підготувала: Ніна Петрович