Промова тимчасового повіреного у справах Польщі в Україні Пйотра Лукашевича під час заходів із вшанування жертв Волинської трагедії в Олиці викликала гостру дискусію в Польщі. Причиною стали його слова не лише про польських, а й про українських жертв міжнаціонального насильства.

Про це повідомляє TVN24.

Виступаючи на меморіальних заходах, Лукашевич заявив, що, вшановуючи пам’ять польських жертв українського насильства на Волині, не можна забувати й про українців, які загинули внаслідок дій польської держави на території колишньої Другої Речі Посполитої до та під час Другої світової війни.

Водночас дипломат наголосив, що не проводить паралелей між трагедіями та не ставить знак рівності між масштабами страждань. За його словами, він також не має наміру виправдовувати чи героїзувати винуватців насильства.

Такі заяви викликали критику з боку низки польських політиків і дипломатів. Колишній посол Польщі в Україні Ян Пекло заявив у коментарі Wirtualna Polska, що слова Лукашевича є неприйнятними та, на його думку, завдають шкоди польським національним інтересам і відносинам між Польщею та Україною.

Своєю чергою, колишній посол Польщі у США та Ізраїлі Марек Магеровський назвав виступ дипломата проявом «некомпетентності та відсутності дипломатичного чуття».

Керівник Бюро міжнародної політики президента Польщі Марчін Пшидач також розкритикував Лукашевича, заявивши, що цей випадок свідчить про проблеми в роботі нинішнього дипломатичного корпусу, сформованого керівництвом Міністерства закордонних справ.

Натомість міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підтримав тимчасового повіреного. Він заявив, що дипломат висловився «в християнському дусі», а також звинуватив «націоналістичних сектантів» у розпалюванні ворожнечі між польським та українським народами в інтересах третіх сторін.

Польща та Україна по-різному оцінюють події на Волині та в Галичині під час Другої світової війни. У 2016 році польський Сейм в односторонньому порядку визнав події Волинської трагедії «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Українська сторона неодноразово наголошувала, що трагедія мала двосторонній характер і потребує спільного історичного вивчення та вшанування всіх жертв.

Історичні суперечки між двома країнами стосуються й подій після Першої світової війни. В українській історіографії встановлення польського контролю над Східною Галичиною та Західною Волинню після польсько-української війни 1918–1919 років розглядається як окупація українських земель. Натомість польська політична та історична традиція переважно не визнає такого трактування подій.

Протягом міжвоєнного періоду, коли ці території були окуповані Другою Річчю Посполитою, польська влада проводила політику асиміляції українського населення. Зокрема, обмежувалося використання української мови в державних установах, скорочувалася кількість українських шкіл, українці мали обмежений доступ до державної служби та адміністративних посад.

Окремим джерелом напруження стала політика осадництва, в межах якої польські військові ветерани та переселенці отримували земельні наділи на території Волині та Галичини, нерідко на більш вигідних умовах, ніж місцеве українське населення. Українські історики вважають таку політику одним із чинників радикалізації міжнаціональних відносин у регіоні напередодні Другої світової війни.

Однозначно, польські історики та політики розглядають криваві події 1943 року крізь призму хибних уявлень про те, що Волинь - це польська земля, українці - злочинці, а поляки їхні жертви.

Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Дейвіс, якого вважають одним із найавторитетніших дослідників історії Центрально-Східної Європи, в інтерв'ю польським ЗМІ заявив, що Українську повстанську армію не можна загалом вважати злочинною організацією. За його словами, попри складність і суперечливість історичних подій, УПА не заслуговує на узагальнене визначення як злочинне формування. Дейвіс також зазначив, що УПА та Армія Крайова були різними організаціями, хоча в окремих аспектах їх можна порівнювати. На його думку, історичні суперечки між Україною та Польщею щодо Волинської трагедії варто відкласти до завершення російсько-української війни. Після цього, вважає історик, дві держави могли б створити спільну Комісію правди і примирення для фахового осмислення спільного минулого.

Підготувала: Ніна Петрович