Науківці НПП «Голосіївський» провели чергове спостереження за столітними колекціями лісовода Вінтера, що ростуть у Пуща-Водицькому лісництві, територія якого входить до відповідності Голосіївського заповідника.

Науковці дослідили , як чужорідні види дерев здатні виробляти місцевий клімат століттями, а які виявилися вразливими довгостроковими кліматичними змінами і захворюваннями. Ці дані також можуть лягти в основі планування заходів по боротьбі з чужорідними видами, якщо їх експансія становитиме загрозу для місцевого біорізноманіття.

Яке дерево є унікальним і ставить «Колекцію лісовода Вінтера» на території НПП «Голосіївський». Колекція Вінтера — це ботанічна пам'ятка природи місцевого значення площею 0,3 га, яка розташована в Пуща-Водицькому лісництві Святошинського ЛПГ, землі якого входять до складу Національного природного парку.

Дана колекція це ділянка лісу з групою посаджених у 1910-1917 рр. С.В.Вінтером інтродуцентів — 2 дерева сосни Вейтутової (Pinus strobus) і 4 дерева модрини сибірської (Larix sibirica).

«Важливо зазначити, що це єдине місце зростання саме цих двох дерев на всій території Парку, хоча на інших ділянках Парку зустрічається лише модрина європейська (Larix decidua), а сосна Веймутова також не є природним видом», — розповіли в НПП «Голосіївський».

Під час дослідження експериментальної ділянки спеціалісти різну долю дослідних екзотів.

Повідомляється, що всі дерева Модрини сибірської почуваються чудово, активно ростуть та чудово адаптовані до місцевих умов. Дерева, чия батьківщина — Монголія та Сибір, де вони досягають 24-30 м заввишки та до 116 см у діаметрі, у колекції Вінтера досягає більше 20 м у висоту та до 82 см у діаметрі стовбура. Це унікальне хвойне дерево, яке щороку повністю скидає хвою на зиму. Деревина модрини вирізняється особливою міцністю, твердістю та високою механічною міцністю. Вона володіє феноменальною природною стійкістю проти гніття і здатності століття підтримуватися навіть у воді.

Науковці заповідника констатували, що обидва дерева Сосни Веймутової, на жаль, повністю встигли: вперше загинуло у 2004 році, а друге — у 2012 році. Це північноамериканський вид (досягає 75 м заввишки та 100–180 см у діаметрі), що вирощується в Європі понад 260 років і названий на честь лорда Веймута (Веймут), який привів її до Англії на початку XVIII ст. Дерево вирізняється зеленувато-сірою корою та м'яткою, майже сріблястою хвою у пучках по 5 штук. В умовах Полісся вид часто хворіє на грибкову хворобу (зокрема пухирчастої іржі) та ви з'явилися чутливим до зміни клімату.