В Українському Домі в Києві відкрили виставковий проєкт «Лятошинський. Відображення», присвячений видатному українському композитору, педагогу та одній із ключових постатей українського музичного авангарду ХХ століття.

Це перша виставка в історії Українського Дому, повністю присвячена музичному мистецтву. Експозиція поєднала архівні документи, фотографії, особисті речі композитора, сценографічні ескізи, театральні костюми та сучасні аудіоінсталяції.

Концепція проєкту побудована навколо ідеї відображення та взаємодії зі звуком. Назва виставки відсилає до фортепіанного циклу Лятошинського «Відображення», написаного у 1925 році. Зали експозиції названі відповідно до темпів частин цього циклу, створюючи власний ритм проходження виставки.

Важливу роль у проєкті відіграють технології. Відвідувачі можуть слухати музику в спеціальних аудіозонах, де звук локалізований в одній точці, взаємодіяти з інсталяціями та потрапити до імерсивного простору, який відтворює атмосферу симфонічного концерту.

Окремий розділ присвячений роботі Лятошинського з кінематографом. Ще у 1920-х роках композитор експериментував зі звукозаписом, монтажем і кіномовою та створив музику до 17 фільмів. У співпраці з Довженко-Центром на виставці представлені фрагменти стрічок «Кармалюк», «Іван» Олександра Довженка та «Тарас Шевченко».

Значну увагу приділили й опері «Золотий обруч», створеній за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут». Твір, написаний наприкінці 1920-х років, після резонансної постановки у 1970-х надовго зник із репертуару. Нині опера переживає нове відродження завдяки сучасній постановці Львівської національної опери.

В експозиції можна простежити еволюцію нотних видань «Золотого обруча» — від першого клавіру 1929 року до сучасної партитури 2025 року, підготовленої Аллою Загайкевич та Фундацією Лятошинського.

Сценографічний блок виставки містить рідкісні ескізи Олександра Хвостенка-Хвостова, матеріали, пов’язані із завісою Євгена Лисика до постановки 1970 року, а також костюми та елементи декорацій із сучасної постановки Львівської опери.

Окреме місце посідають особисті речі композитора, які вперше за понад сім десятиліть залишили меморіальний кабінет Лятошинського в будинку «РОЛІТ». Відвідувачі можуть побачити його рояль, диплом юриста Київського університету, рукописи, листування з дружиною Маргаритою, робочий стілець, скриню для афіш, стереоскопи, валізи з готельними наліпками та інші предмети.

Виставка також розповідає про складні сторінки біографії композитора. Поруч із радянськими нагородами представлені газетні матеріали з критикою Лятошинського та звинуваченнями у «формалізмі».

Серед найцінніших експонатів — класний журнал Лятошинського за 1967–1968 навчальний рік, останній рік його життя. У ньому збереглися записи про навчання Євгена Станковича, Івана Карабиця, Лесі Дичко та інших майбутніх представників Київського авангарду.

Організатори виставки прагнули показати Лятошинського не лише як офіційну постать української академічної музики, а і як людину та наставника. Спогади його учнів демонструють тепле й особисте ставлення до композитора, який виховав ціле покоління українських музикантів.

Проєкт «Лятошинський. Відображення» таким чином поєднує історію української музики, театру й кіно з особистою історією митця та дозволяє побачити Бориса Лятошинського поза межами звичного академічного образу.

Підготувала: Ніна Петрович