Упродовж багатьох років система соціальної підтримки в Україні будувалася навколо інституцій - великих закритих закладів, де люди з інвалідністю проживали роками або навіть усе життя і така модель була зручною для управління й фінансування, однак з часом стало зрозуміло: те, що ефективне для системи, не завжди є добрим для людини, зазначила заступниця голови КМДА Марина Хонда, коментуючи зміну підходу міста до соціальної підтримки людей з інвалідністю.

За її словами, інституційна модель на практиці часто означала відрив людини від родини й громади, втрату побутових і соціальних навичок, повну залежність від персоналу та життя за однаковим розкладом без урахування індивідуальних потреб.

«Те, що зручно для системи, не завжди є добрим для людини. У закритих закладах люди роками живуть за однаковим розкладом, без урахування індивідуальних потреб і можливості розвивати самостійність», - наголосила чиновниця.

Вона зазначила, що для міста така модель не розв’язувала проблем, а лише консервувала їх на десятиліття: людина залишалася залежною від системи, а сама система ставала дедалі дорожчою та менш гнучкою.

Пояснюючи, чому Київ змінює підхід саме зараз, Марина Хонда звернула увагу на масштаб виклику. У столиці проживає понад 160 тисяч людей з інвалідністю, і жодна інституційна модель не здатна якісно працювати з такою кількістю людей.

Крім того, за її словами, люди з інвалідністю мають різні потреби - від денного догляду й реабілітації до підтримуваного проживання чи консультаційного супроводу. Інституції не можуть бути гнучкими, натомість мережа послуг у громаді дає змогу адаптувати допомогу під конкретну людину.

Окремо вона наголосила на ролі родини. За її словами, попередня модель фактично виключала сім’ю з життя людини, тоді як сучасний підхід передбачає підтримку родин, щоб вони не залишалися сам на сам із доглядом.

«Місто відповідає не лише за утримання закладів, а за якість життя мешканців. Підтримка в громаді - це інвестиція у самостійність, соціальну включеність і довгострокову стійкість системи», - підкреслила Марина Хонда.

Вона також уточнила, що відхід від інституційної моделі не означає закриття інтернатів без альтернатив. Йдеться про перехід від ізоляції до підтримки: розвиток районних центрів реабілітації, денних центрів догляду, підтримуваного проживання, а також соціального й психологічного супроводу - допомоги, яка ближча до дому та не відриває людину від життя в громаді.

Підготувала: Ніна Петрович