Безбар’єрність у медичному закладі починається задовго до кабінету лікаря.

Вона проявляється в тому, чи може людина самостійно зорієнтуватися в приміщенні, чи до неї звертаються без упереджень, чи запитують, яка допомога їй потрібна, і чи поважають її особистий простір.

Для медичної системи Сумщини це питання особливо актуальне. Війна змінила склад і потреби пацієнтів: до закладів охорони здоров’я звертаються люди з інвалідністю, ветерани, внутрішньо переміщені особи, пацієнти з травматичним досвідом. Для медичних працівників це означає необхідність постійно адаптувати підходи до комунікації та взаємодії, пише Lenta.UA.

Саме тому в межах проєкту «Підвищення спроможності медичних працівників Сумщини до відновлення та реінтеграції населення» команда ZDOROVI провела серію тренінгів із безбар’єрності для працівників 9 закладів охорони здоров’я Сумської області.

Навчання відбувалися в межах програми «Спроможні та сильні: Суми», яку реалізує Фонд Східна Європа. Учасники не просто отримували нову інформацію — вони розбирали робочі ситуації, обговорювали складні випадки та шукали рішення, які можна застосувати безпосередньо у своїх закладах. За результатами навчання медичні працівники також отримали бали безперервного професійного розвитку (БПР).

Під час тренінгів багато уваги приділяли саме комунікації. Адже навіть доступний фізично медичний заклад може залишатися бар’єрним, якщо пацієнт стикається з нерозумінням, поблажливим ставленням або небажаною допомогою.

Один із принципів, який розбирали учасники, — «спочатку людина». Інвалідність є лише однією з характеристик людини й не повинна визначати ставлення до неї.

У практичній взаємодії це означає прості речі:

- звертатися безпосередньо до людини, а не до того, хто її супроводжує;

- запитувати, чи потрібна допомога, замість того щоб одразу її надавати;

- не торкатися без дозволу крісла колісного, тростини чи інших допоміжних засобів;

- давати людині достатньо часу для відповіді, якщо їй складно говорити;

- використовувати коректну термінологію та уникати формулювань, які зводять людину до її інвалідності.

Це може звучати очевидно. Проте в реальній роботі медики щодня спілкуються з десятками пацієнтів, працюють в умовах обмеженого часу та високого навантаження. Саме тому такі навички важливо не просто знати, а регулярно практикувати.

Одна з найбільш дискусійних тем під час тренінгу стосувалася мови, якою ми описуємо людей з ментальними порушеннями. Учасники поставили тренеркам непросте питання: чому не варто називати людей із розладами аутистичного спектра «людьми дощу», а дітей із синдромом Дауна — «сонячними дітками»? Адже такі вислови роками використовувалися як нібито теплі та доброзичливі.

Саме тут виникла важлива розмова про різницю між добрим наміром і коректною комунікацією.

Під час тренінгів команда ZDOROVI спиралася на рекомендації «Довідника безбар’єрності» — гіда з коректного спілкування та безбар’єрної мови, створеного за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. У ньому наголошується на важливості мови, яка не зводить людину до її діагнозу, стану чи певної характеристики.

Метафоричні назви на кшталт «сонячні дітки» чи «люди дощу» можуть здаватися позитивними, однак фактично створюють окремий образ людини замість того, щоб бачити її як особистість із власним характером, досвідом і повним спектром емоцій.

«Використовуючи такі метафори, ми ніби забираємо в людини повний, притаманний кожному з нас спектр емоцій», — пояснювали під час тренінгу.

Цей приклад став одним із тих моментів, коли учасники не просто отримували нову інформацію, а переосмислювали звичні слова й ситуації, з якими стикаються у щоденній роботі.

Разом із тим фізична доступність залишається важливою складовою безбар’єрного простору. Людина має мати можливість дістатися до медичного закладу, потрапити всередину, зорієнтуватися в просторі, самостійно або безпечно скористатися необхідними послугами.

Тому йдеться про весь маршрут пацієнта: від прилеглої території та входу до рецепції, кабінету лікаря, палати й санітарних приміщень.

Важливими є доступні входи, ліфти, зрозуміла навігація, інформаційні матеріали, місця для очікування та безпечне пересування приміщеннями.

Однак інфраструктура сама по собі не вирішує питання безбар’єрності. Якщо біля доступного входу пацієнт не може отримати зрозумілу інформацію, працівник не знає, як коректно запропонувати допомогу, а комунікація будується через супроводжуючу особу, фізично доступний простір усе одно може залишатися складним для людини.

Тож саме практичність стала одним із ключових елементів тренінгів ZDOROVI.

Учасники розбирали не абстрактні приклади, а ситуації, з якими можуть зустрітися у своїй роботі: як звернутися до людини з різними видами інвалідності, як запропонувати допомогу, не порушуючи особистих меж, як діяти, якщо пацієнту складно висловитися, і як помічати бар’єри, які сам медичний працівник може ненавмисно створювати. Такі навички особливо важливі для первинної ланки, реєстратур, приймальних відділень та інших точок першого контакту пацієнта із системою охорони здоров’я.

Для Сумщини проведена серія тренінгів стала ще одним кроком до посилення спроможності медичних команд працювати з різними потребами пацієнтів.

Оцінити результат такого навчання можна не лише за кількістю учасників чи отриманих сертифікатів. Значно важливіше — що відбувається після завершення тренінгу. Чи згадає медичний працівник про право людини самій визначати необхідну допомогу? Чи звернеться безпосередньо до пацієнта? Чи помітить фразу, яка може створити додатковий бар’єр? Чи зможе подивитися на звичну робочу ситуацію з іншого боку? Саме з таких невеликих змін складається безбар’єрне медичне середовище.

Безбар’єрність у медицині — це щоденна практика поваги до людини, її гідності, вибору та права отримувати допомогу без додаткових перешкод.

І якщо після навчання медичний працівник починає інакше реагувати хоча б на одну ситуацію у своїй щоденній роботі — це вже конкретна зміна, яка відбувається не на папері, а безпосередньо у взаємодії з пацієнтом.

Навчання проводили тренерки ZDOROVI у межах проєкту «Підвищення спроможності медичних працівників Сумщини до відновлення та реінтеграції населення», за підтримки проєкту «Спроможні та сильні: Суми», який реалізує Фонд Східна Європа.

Євген Медведєв