Перший дерев’яний замок на цьому місці існував ще з XIII століття, коли на Замковій горі, вигідно розташованій між річками Нічлава та Драпанка, існувало укріплене городище часів Київської Русі, яке знищили монголо-татари. Назва села, ймовірно, походить від слова "січа", що може вказувати на битви, які відбувалися в цій місцевості. Однак перша письмова згадка про це село – 1552 рік.

З того часу минуло понад 50 років, коли на місці давньоруського городища з’явився кам’яний замок. У XVII столітті він мав чотирикутну форму з чотирма шестикутними вежами на кутах, збудований із місцевого пісковика та цегли. Це була типова фортеця, призначена для оборони Поділля від зовнішніх загроз.

Архітектура фортеці

Фото: Вікіпедія/Руїни замку в селі Висічка

Замок у Висічці був зведений у стилі, характерному для оборонних споруд Речі Посполитої XVII століття. Його план мав форму неправильного чотирикутника з чотирма вежами, які мали кілька ярусів, найвищі – до чотирьох поверхів. 

Мури товщиною до 1,6 м і глибокі рови забезпечували надійний захист. 

Стратегічне розташування на пагорбі з крутими схилами робило замок практично неприступним із трьох сторін. Південно-східна вежа, що збереглася до нашого часу, є двоярусною, заввишки близько 10 м, і демонструє міцність конструкції.

Війни, які пережив замок

Замок у Висічці був свідком багатьох історичних подій. Точно відомо, що у 1672 році його захопили турки, а в 1675 році тут розміщався гарнізон польського короля Яна III Собеського. Це свідчить про його важливість як оборонного пункту під час польсько-турецьких війн. 

Після приєднання Поділля до Австро-Угорської імперії в 1772 році замок втратив своє військове значення, оскільки розвиток артилерії зробив подібні фортеці менш ефективними. 

Занепад замку та розбудова палацу

Фото: Вікіпедія

Замок почав занепадати наприкінці XVII століття після турецьких набігів 1672–1699 років. У XVIIІ столітті замок остаточно став "фортецею-привидом".

За часів нової австрійської влади, на початку XIX століття, коли Висічка перейшла у власність родини Чарковських, замок уже перебував у напівзруйнованому стані. У 1820-х (за іншими даними – 1830-х) роках Марія Голейовська-Чарковська, власниця маєтку, вирішила перебудувати руїни замку у палац-резиденцію. 

Новий палац був зведений у неоготичному стилі між двома вежами, з південного боку фортеці. Південно-західна вежа стала частиною палацового комплексу, отримавши два додаткові яруси з цегли, стилізовані під готику, з зубчастими завершеннями та неоготичними вікнами замість бійниць.

Палац вражав своєю розкішшю: інтер’єри прикрашали численні картини, портрети, порцеляновий посуд, раритетна мисливська зброя та бібліотека з кількома тисячами старовинних книг. Навколо палацу посадили мальовничий парк, який нагадував європейські палацово-паркові ансамблі. У 1880 році маєток Чарковських включав значні земельні угіддя.

Палац залишався резиденцією Чарковських до початку XX століття. У 1900 році блискавка спричинила велику пожежу, яка знищила значну частину будівлі. Тодішній власник, Кирило Чарковський-Голейовський, розібрав частину мурів, в’їзну браму та засипав оборонні рови, а в 1910 році провів часткову реконструкцію палацу, зменшивши його розміри. 

Фото: Вікіпедія/Замок у селі Висічка на межі 19 і 20 століть 

Під час Першої світової війни палац не постраждав, але в 1939 році, після приходу радянської влади, його пограбували. Цінності, включно з книгами, зброєю та меблями, були вивезені. Власника, Кирила Чарковського, заарештували 18 вересня 1939 року, а в 1940 році його разом із сином убили в Катині. Двоє інших синів утекли до Великої Британії, а згодом один із них, Кирило Марія Чарковський, переїхав до Австралії, де помер у 1988 році.

Після Другої світової війни палац розібрали, залишивши тільки фундаменти та дві вежі. Парк на схилах Замкової гори також був знищений. 

Найтрагічнішим ударом для пам’ятки стало рішення Глибочецької сільської ради в 1991 році, коли північно-західну вежу розібрали як "аварійну". Вежу руйнували трактором, а її каміння селяни використали для господарських потреб. Цей акт вандалізму остаточно "добив" замковий комплекс. 

Сучасний стан і збереження

Фото: Вікіпедія/Руїни замку у селі Висічка

Сьогодні від замку у Висічці залишилися лише руїни: фундаменти палацу та мурів, одна шестикутна двоярусна вежа (південно-східна), напівзруйнований ярус північно-західної вежі з підземеллям і залишки оборонного муру. 

Поруч збереглися невеличкий костел-каплиця XIX століття в стилі ампір, збудований як родова усипальниця Чарковських, і дерев’яна церква св. Миколая 1763 року. Попри занедбаний стан, місце залишається мальовничим завдяки природному ландшафту та краєвидам.

На жаль, активних заходів задля збереження чи реставрації залишків замку не вживають. Руїни приваблюють туристів, які цікавляться історією та архітектурою, але без належного захисту пам’ятка продовжує руйнуватися. Відсутність фінансування та ініціативи з боку місцевої влади ставлять під загрозу навіть те, що залишилося від цієї унікальної споруди.

Руїни замку у Висічці внесені до переліку пам’яток архітектури Тернопільської області (охоронний № 647). 

Тож замок у Висічці – це приклад втраченої історичної спадщини, яка могла б стати ще одною перлиною туристичного маршруту Тернопільщини, яка має найбільше замків у всій Україні. Від могутньої фортеці XVII століття та розкішного неоготичного палацу XIX століття залишилися лише фрагменти, які з кожним днем все більше занепадають.

Легенди Висіцького замку та палацу: таємниці, скарби й привиди

Фото: Вікіпедія/Церква св. Миколая XVIII ст. і Костел XIX ст.

Замок у Висічці та палац, зведений на його фундаментах у XIX столітті, оповиті численними легендами, що додають цій історичній пам’ятці містичного шарму. 

Легенда про скарби Яна III Собеського

Одна з найпоширеніших легенд Висіцького замку пов’язана з польським королем Яном III Собеським, який у 1675 році розміщував у фортеці свій гарнізон. За переказами, під час однієї з військових кампаній король заховав у підвалах замку скарб – золото, коштовності та інші багатства. Ці скарби нібито мали стати резервом для фінансування подальших битв проти турків. Місцеві жителі вірять, що скарб досі захований у таємних підземеллях, які ще не вдалося знайти. Легенда стверджує, що підземні ходи, які простягаються від замку до річок Нічлава та Драпанка, містять замуровані схованки, але жоден шукач скарбів не зміг їх віднайти. 

Привид Білої Дами

Ще одна популярна легенда розповідає про типовий для багатьох фортець "привид Білої Дами", який блукає руїнами замку та палацу вночі. За переказами, це дух молодої жінки з родини Чарковських, яка жила в палаці в XIX столітті. Існує кілька версій її історії. Одна з них говорить, що вона була коханою одного з власників палацу, але загинула через нещасливе кохання, можливо, покінчивши життя самогубством. Інша версія стверджує, що її замурували в стінах палацу через зраду чи сімейний конфлікт. Кажуть, що в місячні ночі біля південно-східної вежі можна побачити напівпрозору жіночу постать у білій сукні, яка тихо плаче, оплакуючи свою втрачену любов. Деякі стверджують, що чують її кроки чи шепіт у темряві, особливо в районі залишків палацу.

Прокляття палацу

Легенда, пов’язана з палацом Чарковських, стосується великої пожежі 1900 року, спричиненої ударом блискавки. Місцеві жителі вірять, що ця подія була не випадковою, а результатом прокляття, накладеного на маєток. За однією з версій, прокляття пов’язане з несправедливим поводженням родини Чарковських із селянами, які працювали на їхніх землях. Кажуть, що одна з ображених селянок, яку покарали за дрібну провину, прокляла палац, передбачивши його знищення вогнем. Після пожежі палац так і не відновили до колишньої величі, а в 1939 році, коли радянська влада пограбувала маєток, багато цінностей, включно з бібліотекою та колекцією зброї, зникли безслідно. Дехто вважає, що прокляття й досі впливає на руїни, адже спроби зберегти чи реставрувати пам’ятку не мають успіху.

Підготувала: Ніна Петрович