Найгучніша судово-кримінальна драма останніх десятиліть, має невдовзі завершитись. ПіК вже докладно писав про те, що вирок Сихівського суду міста Львова, через який професор Андрій Слюсарчук провів у місцях позбавлення волі кілька років, був відмінений спочатку Вищім судом, а потім – апеляційною інстанцією.

Попереду – останній бастіон судової системи: перша інстанція буде повторно розглядати цю справу. Про її приховані аспекти та перспективи наступного розгляду ПіКу розповів захисник Андрія Слюсарчука, відомий адвокат Микола Шупеня.

Справа «з повітря»

– Пане Миколо, рішення апеляційної інстанції однозначно вказує на недоведеність обвинувачення Андрія Слюсарчука в підробці документів про медичну освіту. Також – на відсутність доказів стосовно обвинувачення у вбивствах з необережності. Але Ви звертали увагу суду на процесуальні порушення. Хоча на фоні відсутності доказів по ключових фрагментах обвинувачення, вони не здаються такою вже важливою складовою…

– Як раз навпаки. Мій адвокатський досвід свідчить про те, що грубі процесуальні порушення є ознакою фальсифікації справи. А справу Слюсарчука такі порушення буквально пронизують від початку досудового слідства і до моменту винесення вироку.

Почнемо з того, що невідомо, звідки узагалі взялася справа. Слідчий Головного слідчого управління МВС України Сорока, у постанові про прийняття справи до свого провадження, вказує: «за вказівкою керівництва приступаю до розслідування кримінальної справи щодо А.Т.Слюсарчука». Питання – де ця «вказівка»? Її немає! Хто і в якій формі доручив слідчому вести це провадження – залишається таємницею. Але КПК передбачає в цій процедурі лише «письмову вказівку»! Але Сорока навіть не вказує, чи була вказівка хоча б усною, від кого він її отримав…

Більше того, коли слідчий приймає до свого провадження справу, він вказує її склад  – кількість томів, опис їхнього вмісту. Такого опису також не існує! Тобто абсолютно незрозуміло, хто і в якій формі доручив слідчому розслідувати справу, у кого і які матеріали він прийняв, як, коли і хто їх зібрав…

Ці «тонкощі» насправді – «ворота» до фальсифікації справи, які наштовхують і на висновок про її замовний характер.

Таку картину спостерігаємо у справі Андрія Слюсарчука постійно. Візьмемо  питання територіальної підсудності. Справу почав райвідділ у Львові, потім вона перейшла до львівського головного слідчого управління МВС, звідти – до Києва. Ці процеси мають супроводжуватись письмовими вказівками, описами змін та доповнень у справі при переміщені з ланки до ланки всередині системи. Але таких документів також немає!

Далі. КПК чітко зазначає, що територіальна підслідність може бути змінена тільки за письмовою постановою прокурора. Такого документу також не існує! Яким чином у такому разі справа приблукала зі Львову до Києва?

Чи має це велике значення? Звичайно, бо сукупність цих порушень означає, що слідчий Сорока не був уповноваженою особою для розслідування! І вже цей факт сам собою ставить на усій справі великий хрест.

«Слідство було незаконним, докази – недопустимими»

– Але процес пішов…

– Так, причому кричущі порушення значно підсилились. Під час досудового розслідування Андрій Слюсарчук незаконно утримувався під вартою. По старому КПК, який діяв на той момент, максимальний термін утримування особи під час досудового розслідування за тяжкі злочини (а саме такі інкримінували Слюсарчуку), складав 9 місяців. Але коли цей термін сплив, а у слідства щось «не ліпилось», з’являється клопотання заступника Генпрокурора продовжити термін досудового слідства і автоматично – клопотання щодо продовження строку утримання під вартою до 12 місяців. Але заступник Генпрокурора, звертаючись до Вищого спеціалізованого суду України, мотивував своє прохання «особливо тяжкими обставинами». Тобто відбулось жонглювання термінами, підміна понять – «особливо тяжкі обставини» не є «особливо тяжким злочином»…  І це «проскочило» в суді. Гадаю, з урахуванням того, як супроводжували цю справу медіа, писали про вбивства, підробку документів, створюючи віртуально «особливо тяжку» складову злочинів, якої там насправді не було…

Потім термін досудового слідства був продовжений ще раз – до 14 місяців суддею львівського апеляційного – всупереч вимогам КПК і кримінального Кодексу України!

А виходячи із ст. 3 і 6 Конвенції про захист прав людини і громадянина, згідно Конституції України, докази, зібрані під час незаконного утримання особи під вартою, є недопустимими.

Тобто – слідство було незаконним, зібрані докази – недопустимими. Такими, на які суд не мав права посилатись у вироку.

Таємний 26-й том

–У жовтні 2012 року, після завершення досудового слідства, Слюсарчуку та його захисникам надають 25 томів справи для ознайомлення. Але до суду було передано 26 томів! Як виявилось, у «недоданому» для ознайомлення томі, були дуже цікаві документи.

Справа в тому, що Слюсарчук і його захисники знайомились із справою в умовах дії старого КПК. Але в листопаді 2012 року вступає в дію новий КПК. Згідно п.10 його перехідних положень, якщо до моменту вступу нового КПК (19 листопада 2012 року) кримінальна справа не була здана до суду з обвинувальним актом, вона має розслідуватись по-новому. Справа Слюсарчука не поступила до суду у цей термін. Тобто її треба було направляти на нове розслідування. І що ж роблять наші доблесні слідчий Сорока із прокурором? Аби зімітувати виконання цієї вимоги, вони з 20-го по 27 листопада вносять до ЄРДР 31-не кримінальне правопорушення, які інкримінуються Слюсарчуку.  Згідно вимог нового КПК, по кожному з цих кримінальних проваджень повинен був призначатись слідчий і процесуальний прокурор. Але постанов про їхнє призначення не існує!

У 26-й том просто вклали витяги з ЄРДР про внесення цих кримінальних правопорушень, що начебто означали початок кримінального розслідування. Ані Слюсарчук, ані його захисники цих витягів і в очі не бачили! Тобто, Слюсарчук взагалі не знав достеменно, в чому його звинувачують по новому кримінальному провадженню!

Також у 26-у томі є постанова заступника Генпрокурора про призначення групи процесуальних прокурорів на чолі із сумновідомим прокурором Прокоповим. І там написано, що розслідується ОДНЕ провадження, в якому об’єднані згадані тридцять одне. Відповідно, повинна бути постанова про об’єднання цих справ. А такого документу також не існує!

Далі. Після завершення досудового слідства, згідно вимог нового КПК обов’язково має бути вручена підозра, яка Слюсарчуку чомусь не вручалась, в матеріалах справи її немає. Дрібничка? Але вельми показова, адже разом з підозрою вручається пам’ятка про права. За часів дії старого КПК вона містила усього 9 пунктів. За умов нового КПК перелік прав був значно розширений – до 28-ми! Тобто можливості для захисту, захист прав і свобод були розширені, але Слюсарчуку не дали цим скористатись.

Тому значення змісту 26-го тому є багато в чому визначальним. Якщо б захист був ознайомлений з його матеріалами і доніс би до судді їхні юридичні наслідки, процес мав би на цьому і завершитись.

Хтось вперто просував справу у «потрібному» напрямку

– Тут питання до судді виникають самі собою.

– Суддя зобов’язаний був перевірити у першому підготовчому засіданні, чи законно людина утримується під вартою, чи пред’явлена підозра…Чому він цього не зробив – питання, на яке судді Дулєбко доведеться колись дати відповідь. За великим рахунком, вже те, що справа потрапила саме до нього, виглядає дивним. Складний, важкий, суспільно-резонансний процес, який вимагає суддівського і життєвого досвіду, високої кваліфікації, дістався молодому недосвідченому судді. Гадаю, невипадково.

Є цікавий нюанс – Генпрокуратура спочатку направила справу до розгляду у Солом’янський суд столиці. Але там відмовились її слухати. Після чого було визначено місцем розгляду Сихівський суд Львова.

Такі «кульбіти» свідчать про те, що хтось вперто просував справу в «потрібному» напрямку.

– Як Ви в цьому контексті розцінюєте нагородження тодішнім міністром внутрішніх справ Захарченком преміями журналістів-розслідувачів газети «Експрес», які, власне, претендують на роль викривачів «Доктора Пі»?

– Це завуальований наказ слідчому, вказівка рухатись на максимально тяжкі звинувачення, а не об’єктивно розслідувати справу. Премія журналістам – своєрідна подяка за виконання замовлення.

Замовність тут підтверджується і рештою процесуальних порушень. Наприклад, висновками судово-медичних експертиз. Де було зафіксовано, що хірургічні втручання професор Слюсарчук здійснював разом з іншими колегами і все відбувалось у відповідності з вимогами медичних протоколів і стандартів. Але при цьому у висновку пишеться, що між смертю потерпілих і діями Слюсарчука наявний причинно-наслідковий зв’язок через те, що він начебто не має освіти! Тобто медичний висновок базується на правових оцінках!

Підкреслюю – судові медичні експерти не мають права робити правових висновків! Їхнє завдання – встановити чи є прямі медичні наслідки між діями хірурга і смертю людини. У випадку із професором Слюсарчуком медичних наслідків встановлено не було.

Ніякий хірург не робить операцію самостійно. І якщо з усієї хірургічної бригади  роблять винним одного фахівця, то щодо решти повинні бути розслідувані і закриті відповідні справи. Але у випадку із Слюсарчуком жодної постанови про закриття справи немає.

Натомість є такі документи щодо… самого підозрюваного! В матеріалах є 13 постанов щодо закриття кримінальних справ стосовно Андрія Слюсарчука. Вони були винесені за день-два, максимум за тиждень до завершення досудового слідства і пов’язані з подіями, коли Слюсарчук надавав хірургічну допомогу. І от що цікаво. Інкримінували 18 епізодів, пов’язаних із, так би мовити,  безпосередньо фізичними наслідками. І раптом по 13-ти закриваються справи у зв’язку із відсутністю складу злочину! В суд потрапляють 5 епізодів, три з яких відверто розсипаються, залишається лише два, які проходять у вироку при тому, що не були проведені дослідження тіл. Хоча це є прямою вимогою при проведенні судово-медичних експертиз, коли наступила смерть потерпілого. Тут можна говорити про вчинення злочину з боку експертів, які, по-перше, не мали права робити правових висновків, по-друге вони не провели повного судово-медичного дослідження!

І цей алгоритм також свідчить на користь замовного характеру справи.

Програли усі

– На відміну від захисників, які були в справі під час безпосередньо досудового слідства та судового процесу, Ви маєте можливість вільно спілкуватись із Андрієм Слюсарчуком. Яке враження він на Вас справляє?

– Високоосвічена людина, логічна, адекватна. Можливо – з певним надлишком емоційності. Але це зрозуміло, особливо коли він згадує про судилище… Образа в нього, звичайно, є, але його виступи у судових засіданнях – чіткі, конкретні і логічні.

Із особистих спостережень: нині йому постійно телефонують пацієнти, він надає консультації. Оце феноменально. Пам’ятає все і усіх, а людей, які хочуть чути його пораду або прямо просять про лікування, зараз дуже багато. Він пам’ятає навіть дрібніші деталі, призначені препарати, все! Людина цим живе. В мене немає ніяких сумнівів, що він освічений, професійний і талановитий лікар. Затребуваний. Нині постійно їздить до Європи, де має пацієнтів.

– Вирок першої інстанції скасований. Ваші загальні висновки?

– Ці всі порушення призвели до того, що людина незаконно перебувала в місцях позбавлення волі чотири з половиною роки! Особі з науковим званням, лауреату Державної премії причинено тяжкі моральні збитки. Також і матеріальні. Принижено його гідність як людини і науковця.

Але негативний шлейф цієї справи не обмежується збитками, нанесеними безпосередньо професору Андрію Слюсарчуку.

Вважаю, що були нанесені збитки медичній сфері, розвитку науки в Україні, можливим інвестиціям, загалом держава зазнала колосальних втрат. Була дискредитована ідея створення Інституту мозку в Україні. Держава могла б зробити науковий крок уперед, але цього не сталось. Хоча в Указі Президента Ющенка про створення Інституту мозку немає прізвища Слюсарчука, але для суспільної думки цю ідею ЗМІ прив’язали саме до особи, яку паралельно почали спочатку підозрювати, а потім – звинувачувати у страшних злодіяннях. Поховавши таким чином створення наукової установи, якої вочевидь бракує в Україні.

– Кому ж це було потрібно, на Вашу думку?

– Не можна відкидати версію про існування сил, яким вкрай важливо було заблокувати появу такого наукового центру. Сам Андрій Слюсарчук у своїй апеляційній скарзі акцентував увагу суду на цьому моменті, розповідаючи про спроби ФСБ Росії погрожувати, шантажувати його саме після появи президентського указу.

Як на мене, до такої версії не можна ставитись легковажно. Адже загальновідомо, що такі установи, як Інститути мозку, у провідних країнах окрім іншого займаються вивченням механізмів впливу на людську свідомість – масову, індивідуальну… Ці теми є центральними для спецслужб в епоху гібридних, інформаційних війн. Тому Росія, як країна-агресор, безперечно мала свої мотиви заблокувати цей сегмент науки в Україні. Для цього достатньо було вивести з гри Слюсарчука. Російська Вища атестаційна комісія неодноразово офіційно підтверджувала, що Слюсарчук працював в Росії над закритою тематикою в галузі нейронауки. Але з початком дискредитаційної кампанії вони на черговий запит МОН України повідомили, що відмовляються надавати будь-які дані про тематику, над якою Слюсарчук працював в РФ, в силу наданої їй статусу державної таємниці. Красномовний факт, чи не так? Зрозуміло також, що у той час в Україні вистачало агентів впливу ФСБ в силових структурах, спецслужбах та на впливових посадах, аби реалізувати технологію дискредитації. Вона не нова, російські спецслужби є визнаними фахівцями у такого роду справах. Вони навіть не приховують цього. Нещодавно бачив документальний фільм «Монополія на рейтинг». Де, зокрема, йшлося про їхню так звану технологію «Гнилого оселедця» – засобу знищення особистості. У випадку із Андрієм Слюсарчуком тут просто абсолютний збіг.

– Які прогнози щодо подальшого розвитку подій?

– В мене немає сумніву – щодо Андрія Слюсарчука вчинено злочин.

Тернопільський апеляційний суд і касаційна інстанція чітко вказали – ніхто, ніде і ніяким чином не встановив і не надав доказів по жодному пункту звинувачень Андрія Слюсарчука.

Щодо маніпуляцій з освітою, хочу сказати наступне: наявність у нього вищої освіти була підтверджена і встановлена державними органами України в процесі нострифікації* його докторської дисертації.

Сихівський суд, до якого справа була спрямована на новий розгляд рішенням тернопільської апеляції, відмовився у повному складі. Шість суддів львівського апеляційного – також відмовились. Тому нині чекаємо від судової системи рішення – де таки візьмуться повторно розглянути «справу Слюсарчука» і нарешті поставити крапку?

Судова система опинилась, як кажуть, «на шпагаті», бо і для суду, і для прокуратури ця справа є апогеєм ганьби. Тому, вірогідно, будуть чіплятись зубами, аби зберегти хоч якусь, хоча б мізерну частину звинувачень. Але навіть це не врятує нашу судову систему від суцільного позору.

*Нострифікація — процедура визнання іноземних документів про освіту, тобто згоду відповідних органів державної влади на наявність законної сили цих документів на території держави. Здійснюється шляхом встановлення відповідності академічних, професійних прав та освітніх, освітньо-кваліфікаційних рівнів іноземних документів про освіту (кваліфікацій) державним стандартам освіти України з метою забезпечення прав громадян, які здобули освіту в іноземних державах, на продовження освіти та професійну діяльність в Україні і здійснюється в індивідуальному порядку. У результаті здійснення нострифікації видається довідка про визнання еквівалентності.