Олена Мельник, Резонанс

Частина IV ( початок I, II, III )

Ваша думка: треба було у структурі ГПУ створювати Департамент/Управління спецрозслідувань, чи виправдало воно себе?

Давайте розберемось з самого початку. У нас відбувся Майдан, загинули люди, треба розслідувати. Що у нас перше було: якісь провокатори почали стріляти по міліціонерам, ті почали стріляти і по людям, які були на Майдані, ті ще почали стріляти – і от у нас понад сто загиблих. А що відбулося далі: проходить 24 січня, приймають закон, по якому пишуть, що особи, які вчинили вбивство міліціонерів підпадають під амністію, тобто туди поставили статтю 348. Зразу постало питання: чи були провокатори? Чому саме тих, хто вбивав міліціонерів, треба було терміново включити під амністію?

Потім ще проходить місяць – чомусь виділяють з кримінального провадження по Майдану справи щодо загиблих правоохоронців і передають в органи поліції. Я тоді працював у відповідному управлінні і мені доручили нагляд. Я був здивований, кажу: якщо ми хочемо розібратися з тим, що було, усе повинно бути в одному місті. Тоді ж ми побачили, що немає навіть огляду місця події. Викликаю прокурора, кажу: бігом. Вони поїхали. Приїжджають – кажуть, дерев вже нема. Це вже місяць пройшов! Потім, ще через місяць все забрали назад. Об’єднали ці провадження.

Щодо створення підроздіду спецрозлідувань – я не наглядав за ними.

Декілька разів спілкувався з його керівником по роботі, після цього приходив до Генерального і казав, що його треба замінити, бо він не може організувати роботу. На моє особисте враження. Багато питань виникає до його діяльності…

Пам’ятаєте затримання Олени Лукаш 2015 року. Вона тривалий час була в розшуку, а потом її доставили в Управління. Я тоді виконував обов’язки генпрокурора і тут включаю телевізор – Лукаш дає інтерв’ю, ніхто її не затримує… Починаю шукати Сергія Вікторовича (Горбатюка - Резонанс), - він трубку не бере. Знаходжу його заступника, кажу: що відбувається, як це так, ви ж пішли в суд, отримали дозвіл на затримання – чому ніхто не затримує? – А він у відповідь: А ніхто не хоче рішення прийняти. Я: а де Сергій Вікторович? – А ми не знаємо, пропав. Тоді особисто затримав Лукаш пан Столярчук.

Нікого не здивував цей факт: чому особисто Столярчук туди поїхав і затримав. А де були ті, хто піариться і розказує? І зараз продовжує розповідати, що хтось йому не дав справу по Лукаш направити до суду…

Багато питань виникало до роботи цього управління. Піару багато - а де результат?

Чи є, на Вашу думку, перспектива у справ Майдану? Чи вже ніхто ніколи ні дізнається правди?!

На мою думку – перспективи є, але починати все треба з початку. Тобто ці дні розкладати ледве не по хвилинам, коли особа загинула, в якому саме місці, визначатися, як і звідки стріляли. Відео, знаю, чимало його зібрано, наочно демонструє, як падала особа, тобто можна визначити більш-менш, з якої сторони стріляли і розслідувати. Встановити всіх причетних осіб – мабуть вже не вдасться. Встановити обставини – мабуть ще можливо.

Повертатись до того питання, а скільки ж потрібно прокурів в Україні? Напередодні вступити в дію закону про прокуратуру, коли вперше пропонувалось обмежити чисельність до 10 тисяч прокурорів, до мене прийшов голова Ради прокурорів, мовляв, хочемо підготувати листа, щоб відтермінувати цей закон. Я запитую: яке обґрунтування і скільки потрібно прокурорів? - А ми не знаємо. І я не знаю, тому треба проводити дослідження. Якщо розібратись, у 90-х роках у нас було 9600-9700 прокурорів і слідчих. На понад 52 мільйонів громадян України.

Але тоді і повноважень було більше

Але був інший КПК трошки і інша роль прокурора – це також треба враховувати. Тобто треба враховувати різні обставини.

“Реформатори” кажуть: у нас дуже багато прокурорів, в інших країнах менше. Мабуть здивую всіх – це неправда! Якщо розібратись: до 2012 року, прокурорами були тільки керівники районних прокуратур і міських та їх заступники, всі інші були помічниками. В регіональних прокуратурах вже були прокурори, і в Генеральній. У 3-3,5 тисячі вкладались.

Коли поміняли закон 2012 року – всі стали прокурорами.

Якщо взяти інші країни, беремо Швецію: 9 мільйонів населення – 1 тисяча прокурорів. Начебто менше, але кожний з них має своїх помічників: два, три, чотири. Тобто якщо порахувати, то середня чисельність буде та ж сама, як у нас.

Давайте розберемось: що ми хочемо від прокурора, що він повинен робити, скільки він проваджень повинен вести, може він це зробити сам чи для цього йому потрібні помічники. І визначимося з цією цифрою.

Коли вивчали навантаження на прокурорів, заїхали в одну прокуратуру, там два прокурора сидять на п’ять кабінетів, бо поскорочували. Запитую: що вам потрібно? Вони: а можна, щоб керівник прокуратури був у нас не раз в три дні, а постійно. Щоб працівник канцелярії приїжджав не раз в три дні, а був тут, щоб якась машина і водій був, бо ми їздимо за 60 кілометрів, за 40, в суд і витрачаємо на це півдня, іншу роботу ні коли робиті. Це ті проблеми, які ніхто не знає, хто не працює в прокуратурі. Нам розповідають, там ніхто нічого не робить. Але, вибачте, проблеми треба знати. І тоді ми зможемо їх належним чином вирішувати.

Перейменування генеральної прокуратури на Офіс генерального прокурора. Що зміниться крім назви? Для чого це робиться?

Перейменування, на мою думку, потрібно тільки з однією метод – дає право звільнити всіх, хто не подобається і набрати всіх, хто подобається. Щоб не дати можливості оскаржити ці рішення до суду. Але це не допоможе. Прокурори переважно грамотні юристи, вони знайдуть шлях для оскарження і отримання судового рішення. І адвокати вже готуються підтримувати такі позови.

Правильний висновок зробило Головне  науково-експертного управління Верховної Ради – це дискримінаційний законопроект по відношенню до прокурорів. І порушення стаття 13 Конвенції про права людини. У даному випадку, якщо ти працював в прокуратурі – ти апріорі поганий. Прокурорів всіх на атестацію, а з вулиці можемо брати без атестації і конкурсів. І навіть, якщо прокурор всі ці процедури пройде, не гарантія, що він буде працевлаштований, бо на той момент посади можуть бути зайняті або просто скажуть: ми вас не бачимо. І все.

А потім будуть рішеннях Європейського суду. Через два, три, п’ять років, але державі потім доведеться виплачувати велічезні кошти.

далі буде