14 лютого виповнилося 24 роки відтоді, як у своїй київській квартирі на вулиці Довженка загинув Вадим Бойко.

У смерті народного депутата, одного із найталановитіших журналістів українського телебачення того часу Вадима Бойка як у дзеркалі відобразились гострі проблеми суспільства, якими ми й донині, на жаль, не перехворіли. Назву лише три з них.

Це здатність найвищих посадових осіб озвучувати неперевірені факти, говорити напівправду, або й просто відверту брехню. Буквально на третій  день після страшного  вибуху в квартирі та пожежі, що й забрали  життя нашого товариша,  тодішній Президент України Леонід Кравчук озвучив напевно ж  підкинуту йому версію – мовляв, трагедія сталася з причини вибуху телевізора «Електрон».  До речі, ще одна деталь. Прес-конференція  Леоніда Кравчука, де він сказав про «телевізорну» причину смерті Вадима Бойка, відбулася 17 лютого, а похоронили  Вадима у його рідному Світловодську 18 лютого.

Потім  було заперечення від експертів львівського заводу  – по-перше, телевізор не міг вибухнути апріорі, по-друге, якщо таке й сталося би, то це не могло привести до загибелі людини. Не пройшла ця версія, кимось продукується інша, така ж несерйозна і примітивна  – вибухнула каністра з бензином.  Теж абсолютна дурня, бо від вибуху 20-літрової каністри (навіть якщо на мить прийняти версію)  не розходяться, мов брюки по шву,  бетонні міжповерхові плити. А вибух призвів саме до таких наслідків.

Це нездатність, або небажання (або і одне й друге) наших правоохоронних органів професійно розслідувати гучні справи. Чотири рази  кримінальну справу стосовно загибелі  Вадима Бойка закривали, потім  поновлювали, але так  і не дали відповіді  - хто, як,  і головне - за що вбив народного депутата. Так, це було вбивство. Усі його колеги, хто  вивчав справу загибелі Вадима Бойка, підвереджують саме це – 14 лютого 1992 року у вже незалежній Україні відбулося вбивство молодого народного депутата, популярного телевізійного журналіста.

Це здатність політиків, чиновників роздавати щедрі обіцянки, не виконувати їх, та не нести відповідальність за відвертий і навіть нахабний популізм. Такою є ще одна  хронічна хвороба  українського суспільства. Популізм існував та існуватиме завжди, скільки  існуватиме людство. Але воістину грандіозних  «масштабів» він набув напевне в останні два десятиліття.

Не один політик, хто неодмінно хотів потрапити  до вищих ешелонів влади, фактично піарився на смерті Вадима, обіцяючи, і мало не даючи клятву неодмінно домогтися, аби розслідування справи довели до логічного кінця – і увага! – назвали вбивць Вадима Бойка.

18 лютого 1992 року у Світловодську пройшли похорони Вадима Бойка, котрому у листопаді того ж року  виповнилося б лише 30. Під час прощання, біля труни Вадима його колега, народний депутат України Володимир Яворівський мало не поклявся – мовляв, ми неодмінно знайдемо твоїх вбивць, Вадиме. Пан  Володимир був не одним, хто ніби й щиро обіцяв таке ж. А  кримінальну справу про смерть молодої людини між тим вчергове клали на полицю.

…Талант як журналіста та громадянська позиція, висока освіченість Вадима Бойка й стали тими чеснотами, які оцінили земляки - виборці Автозаводського району Кременчука, особливо молодь, віддавши йому голоси на виборах до першої часів незалежної України Верховної  Ради. Вадим Бойко став народним депутатом у 1990 році. У 27-річному віці!

Про його журналістський талант, неординарність   можна говорити багато. Один лише факт. На черговому пленумі  ЦК Компартії України тодішній перший секретар Полтавського обкому Олексій Мякота говорив, що – ми, мовляв,  тут стараємося, денно і нощно працюємо, а потім виходить чи «Актуальна камера», чи ота програма «Гарт», де не гартують, а гарцюють, і всю оту нашу денну і нощну роботу – нанівець. Товариш Мякота так згадав Вадима після виходу в телеефір сюжету  «Контрольна для прокурора» про кременчуцького прокурора, який намагався незаконно закрити молодіжне кафе «Казка». Що робить Вадим? Наступна програма «Гарт» розпочинається того, що він з’являється на верхи на коні і починає програму наступними словами: «Вас вітає програма «Гарц», пробачте «Гарт». Виявляється, гарцювати не простіше, ніж гартувати…». Так можуть зробити тільки талановиті.

Про його високу громадянську позицію свідчить і небачений до того «бунт на кораблі», тобто -  страйк на УТ-1. Це коли за ініціативи Вадима Бойка редакція молодіжної студії «Гарт» відмовилося виходити в ефір на знак протесту, що тодішнє керівництво Українського телебачення  відмовилися показувати  у програмі сюжет того ж таки Вадима про трагічні литовські події січня 1991 року. Тоді, нагадаю, був штурм радянськими військами телецентру у Вільнюсі. І вже посмертно саме за цей сюжет Вадима Литва нагородила урядовою нагородою – «Медаллю за свободу 13 січня 1991 року».

Ми достеменно , принаймні поки що, і зараз не можемо сказати, чому і за що загинув Вадим Бойко.  Незадовго до трагічної смерті він здійснив поїздку до Іспанії. Після того з найближчими друзями ділився, не вдаючись ні в які подробиці,  - готую, мовляв, справжню інформаційну «бомбу».  Дехто пов’язував  це зі справою розтрати компартійних грошей, інші – з розкраданням  майна, військової техніки, які належали обмеженому контингенту радянських військ у НДР (Німецька Демократична Республіка).   

Вадим сміливо взявся за небезпечну тему, можливо до кінця й не усвідомлюючи,що кадебістська система ще залишалася дуже міцною,  дуже жорстокою і нещадною.

…24 роки немає з нами Вадима Бойка. Він відкрив трагічно-сумний список українських журналістів, які загинули вже в часи незалежності нашої держави.  Одне хочеться сказати. Як його довірена особа на тодішніх виборах до Верховної  Ради, як його колега і просто товариш можу стверджувати однозначно:  наш світ, український світ завдяки таким людям став би чистішим, справедливішим і добрішим.

Анатолій ГАРКУША