Фото: Вікіпедія/Юний Агатангел Кримський та його сім'я

Агатангел Юхимович Кримський народився 3 (15) січня 1871 року у місті Володимирі на Волині у родині вчителя історії та географії. По батьківській лінії він походив від кримськотатарського роду (ліпківських татар), що прийняв православ’я, а мати мала польсько-литовське коріння. Попри кримськотатарське походження по чоловічій лінії, його культурно виховували більше у білоруському середовищі.

"Мій батько з білоруського міщанського роду, мати – полька литовська, – я знаєте, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився", - описував своє походження сам Кримський. 

Уже в дитинстві хлопчик виявив феноменальні здібності до мов і в три роки навчився читати.

Навчався в декількох гімназіях, зокрема у київській Колегії Павла Ґалаґана Київській гімназії, де опанував кілька європейських мов. У 15 років він уже вільно читав класику арабською, перською та турецькою. 

У 1889-1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві, а згодом на історико-філологічному факультеті Московського університету.

Феномен Агатангела Кримського полягав у поєднанні неймовірної пам’яті, систематичного підходу та глибокого інтересу до Сходу і слов’янських мов одночасно. Він вільно володів понад 60 мовами (за деякими оцінками – до 80), серед яких арабська, перська, турецька, іврит, коптська, ефіопська, санскрит, китайська, японська, численні кавказькі та тюркські мови, а також слов’янські й західноєвропейські.

У 1892–1896 роках Кримський жив у Бейруті та Дамаску, де вивчав арабську мову й культуру в природному середовищі. Саме там він зібрав величезний матеріал для своїх праць з арабської діалектології, історії ісламу та літератури. Після повернення викладав у Лазаревському інституті (1898–1918), став професором арабської та турецької філології.

Але головним поворотом стало його рішення присвятити себе українській науці. Ще в юності Кримський захопився українською літературою, листувався з Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Грушевським. Він сам казав: 

"Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство".

Фото: Вікіпедія

Коли Українська революція почала все більше розгорятися, у 1918 році на запрошення іншого видатного українського вченого Володимира Вернадського Кримський переїхав до Києва. У столиці УНР він став одним із засновників Української академії наук (нині НАН України), заснованої гетьманом Павлом Скоропадським. Він очолив історико-філологічний відділ, створив кабінет арабської та іранської філології, став першим головою Сходознавчої комісії. Так Кримський став творцем українського сходознавства.

З 1921 року Агатангел Кримський обіймав посаду директора Інституту української наукової мови. Також він взяв участь у Першому Всеукраїнському православному церковному Соборі, який офіційно затвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1920–ті роки, попри голод, холод і постійні переслідування з боку комуністів, він завершив свої фундаментальні праці: 5-томну історію арабської літератури, 4-томну "Історія Туреччини та її письменства", також численні дослідження з історії українського літературного процесу, праці про староукраїнську мову, її зв’язки зі східними мовами.

Крім цього Кримський був і письменником, зокрема, написавши роман "Андрій Лаговський". Його поезія та новели (збірки "Пальмове гілля", "Бейрутські оповідання") належать до модерністського напряму української літератури початку ХХ століття.

Кримському належать і численні переклади українською мовою творів арабської, перської i турецької літератур, поміж них – "Тисяча й одна ніч" і Шах-наме, а також твори Антари, Омара Хаяма, Абу-ль-Аля аль-Мааррі та багатьох інших східних авторів.

Загалом він був дуже плідним автором, написавши понад 1000 наукових праць. За неймовірно пороблену роботу із вивчення сходознавства його ім'я внесено до переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО.

Фото: Вікіпедія

З кінця 1920-х років Кримського систематично переслідувала радянська влада. Його звинувачували в "українському націоналізмі", "буржуазному космополітизмі", "антирадянській діяльності". Особливо йому пригадали відмову підписувати зрусифікований правопис 1928 року та близькість до "націоналістичного підпілля" (справа СВУ, арешт його прийомного сина Миколи Левченка, який пізніше покінчив життя самогубством).

Тому у 1930-х роках Кримського позбавили можливості публікуватися і викладати. Його наукова діяльність опинилася під суворим контролем радянської влади, а сам він став об’єктом ідеологічних нападок.

У липні 1941 року, уже під час Другої світової війни, 70-річного майже сліпого вченого заарештували в Звенигородці (Черкащина), де він перебував у своєї сестри.  Його звинуватили в тому, що він "ідеолог українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля". Після допитів і тортур Кримського етапували до Кустанайської тюрми (Казахстан). 

Офіційна причина смерті, яка настала 25 січня 1942 року – виснаження, похилий вік і загальна слабкість. Однак дослідники вважають, що реальними причинами стали холод, голод, жахливі умови утримання та наслідки тортур. Місце поховання невідоме й досі.

Лише наприкінці 1950-х років Агатангела Кримського реабілітували посмертно. Його ім’я повернули українській науці, але трагедія життя генія залишається символом сталінського нищення української інтелігенції. В сучасній Україні його ім’ям нині названі наукові установи, існують премії й міжнародні конференції на пошану творчості Кримського, а багатотомні зібрання праць продовжують видаватися для сучасних дослідників.

Тож Агатангел Кримський – це не лише поліглот і сходознавець світового рівня. Це людина, яка обрала українську ідентичність попри своє татарське коріння, і заплатила за це найвищу ціну. Його спадщина – це ідейний міст між культурою Сходу і Україною, який не змогли зруйнувати ні репресії, ні час.