У перші дні повномасштабного вторгнення керівництво зробило все можливе, щоб забезпечити лікарню всім необхідним: водопостачанням, запасами ліків та навіть охороною. Але жодна підготовка не могла передбачити, наскільки складним буде цей шлях.

На початок вторгнення медикаментів вистачало лише на місяць у звичайному режимі роботи. Але війна внесла свої корективи. Уже в перші дні гостро відчувалася нестача перев’язувальних матеріалів, а запаси ліків доводилося відновлювати з нуля.

Лікарі працювали без вихідних, без сну, без можливості зупинитися хоча б на мить. Пацієнтів ставало все більше: серед них були поранені військові, внутрішньо переміщені особи, місцеві мешканці, які не могли отримати допомогу через зруйновану логістику. Потреба в медичних матеріалах зростала в рази. Лікарня почала звертатися до волонтерів і міжнародних партнерів, які згодом стали незамінною опорою для медичного закладу.

Допомога без кордонів

Війна порушила ланцюги постачання ліків та медобладнання по всій країні, і Володимирське ТМО не стало винятком. На заклик про допомогу відгукнулися десятки організацій та небайдужих людей з усього світу.

Громади з Грубешова, Варшави, Мюнхена, українська діаспора в Литві та Великій Британії об’єднали зусилля, щоб підтримати лікарню. Як зазначають медики, важливу роль у забезпеченні закладу відіграв фонд ZDOROVI, завдяки якому медики могли зосередитися на своїй роботі, не переймаючись нестачею ліків.

«Без цієї підтримки ми могли б опинитися у критичній ситуації. Але завдяки донорській допомозі та волонтерам не лише вистояли, а й допомагали іншим», — зазначають у лікарні.

Завдяки спільним зусиллям ТМО передавало медикаменти до зон бойових дій, у Київ, Харків, Чернігів, Миколаїв, Житомир. А місцевий банк крові поповнював запаси для поранених військових завдяки небайдужим володимирчанам. Стійкість людей та їхня готовність допомагати стали справжньою опорою медичного закладу.

Міцний тил – запорука перемоги

Персонал лікарні працював у стані постійного стресу, що виснажувало не менше, ніж фізичне навантаження. Кожного дня медики рятували життя військових і цивільних, адаптуючи лікарню до нових умов, до роботи навіть під час обстрілів. В укриттях облаштували реанімаційні зали, операційні та місця для післяопераційного догляду. Усе було готове до ургентної допомоги: сформовано запаси медикаментів на три місяці, забезпечено резервне електроживлення.

Ті, хто рятує життя, не мають права на страх. Попри небезпеку й виснаження, медики не залишили своїх пацієнтів. Вони працювали на межі людських можливостей, адже війна принесла не лише фізичні поранення, а й колосальний психологічний тиск.

Сьогодні лікарня не просто вистояла – вона змінилася й розвивається. Змінилося не тільки оснащення лікарні, змінилися люди. Вони стали сильнішими, згуртованішими, сповненими рішучості. Заклад впроваджує інновації, підтримує психологічний стан медиків і постійно навчається, щоб надавати ще кращу допомогу.

«Три роки війни навчили нас головного: ми можемо все, якщо діємо разом. Коли поруч команда професіоналів, волонтери, донори, небайдужі люди – жодні виклики не страшні. Ми вистояли і будемо стояти до перемоги», – кажуть у Володимирському ТМО.

Новий дім і нова місія

Війна змусила багатьох українців залишити рідні домівки. Володимир, що розташований за 10 кілометрів від кордону з Польщею, став місцем, де шукали прихисток внутрішньо переміщені особи. Разом із ними сюди приїхали і лікарі.

Одним із них став Володимир Сотніков – отоларинголог із Камишан Херсонської громади. До останнього він відмовлявся покидати свою лікарню, в якій пропрацював 30 років, попри окупацію і небезпеку. Але діти вмовили його виїхати, і так він опинився на Волині.

«Я просто одягнув білий халат і продовжив робити те, що робив усе життя. Колектив тут чудовий, прийняли мене тепло. Працюю вже півтора року, і за цей час встиг відчути, що став частиною цієї спільноти», – ділиться лікар.

Попри зміну місця, він швидко адаптувався. Нові пацієнти, інша кліматична зона, навіть мовні особливості місцевого населення – усе це стало частиною його нового життя.

Невтомна боротьба і майбутнє

Сьогодні Володимирське ТМО обслуговує понад 170 тисяч осіб. Тут лікуються не тільки місцеві жителі, а й військові, тимчасово переміщені особи, сім’ї військових. Ця лікарня стала опорою для тисяч людей, які втратили дім, але не віру в майбутнє.

Попри всі труднощі, Володимирське ТМО не просто вижило — воно продовжує розвиватися. Колектив лікарні демонструє, що навіть у найтемніші часи важливо не втрачати професіоналізм, підтримувати один одного та впроваджувати нові підходи в лікуванні.

Три роки війни змінили все. Але одне залишилося незмінним — люди, які кожного дня борються за життя інших, не чекаючи нагород чи визнання. Історія Володимирського ТМО — це одна з мільйонів історій незламності, які варто розповідати. Бо поки є ті, хто рятує життя – є надія. І є Україна.