Як російська монополія олігарха Фірташа знищує українське село та чи здатен  Верховний Суд припинити економічну диверсію ворога.  

Ракети, які росія запускає по Україні, видно й чутно. Згорілі ТЕС, розбиті порти,  зруйновані цехи – цю війну фіксують камери і рахують аналітики. Але є фронт, де  нічого не вибухає. Тут воюють позовами, договорами і рахунками-фактурами. І б’ють  по найменш захищеному – по українському селу. 

16 листопада о 16:00 Об’єднана палата Касаційного господарського суду розгляне  справу № 927/994/23. Формально це спір про 31,2 млн грн за поставку аміаку. По суті  суд вирішить, чи зобов’язаний український хлібороб посеред війни платити  непідйомну ціну, яку йому продиктувала хімічна імперія, збудована на російські гроші та контрольована агресором. 

ДОБРИВА В РОСІЙСЬКОМУ КРЕДИТНОМУ ЯРМІ 

Азотні добрива – це хліб наступного року. Без аміаку і селітри врожайність падає в  рази, а з нею експорт і продовольча безпека країни, яка годує пів світу. У Кремлі це  розуміли краще, ніж у Києві. 

Щойно у 2010 році до влади прийшов Янукович, кремлівський «Газпромбанк» відкрив  структурам Дмитра Фірташа кредитні лінії, ліміт яких, за розслідуванням Reuters,  сягнув $11 млрд. За півтора року група Ostchem скупила горлівський «Стирол»,  сєвєродонецький і черкаський «Азоти» та «Рівнеазот». Російські «Ведомости» тоді ж  писали про домовленість Фірташа з Аркадієм Ротенбергом, давнім другом путіна і  майбутнім будівельником Кримського мосту, щодо спільних хімічних активів.  Державний «Сумихімпром», де Фірташу належало лише 0,005% акцій, роками  тримали через лояльний менеджмент і кредиторів з Group DF, доки борг підприємства  не виріс до 2,35 млрд грн. Фонд держмайна повернув контроль над ним лише у 2023  році. 

Російський борг нікуди не подівся. Верховний Суд у справах щодо Одеського  припортового заводу вже констатував непогашені зобов’язання Ostchem перед  «Газпромбанком» – тим самим банком, через який сьогодні отримують гроші  російські окупанти. А за звітністю російського «Фонду промислових активів»,  створеного держкорпорацією ВЕБ.РФ, у його заставі перебували акції «Украгро НПК»,  черкаського «Азоту» і «Рівнеазоту». Ключі від українських азотних заводів лежать у  московському сейфі. 

ЛЮДИНА, ЗА ЯКУ ЗАПЛАТИВ КРЕМЛЬ  

У березні 2014 року Фірташа затримали у Відні на запит США. Австрійський суд  призначив рекордну для країни заставу – €125 млн. Гроші знайшлися за лічені дні: їх  надав російський мільярдер Василь Анісімов, людина з того самого кола, що й 

Ротенберг. У грудні 2025 року Австрія остаточно відмовила США в екстрадиції.  Свободу олігарха в буквальному сенсі оплатили російські гроші. 

Дружина Фірташа Лада та їхні спільні діти – громадяни рф, це зафіксовано ще у 2016  році в офіційній структурі власності «Інтера». У лютому 2026 року санкції проти  Фірташа продовжили на десять років і вперше застосували до його дружини. У червні  медіа оприлюднили фотокопію документа, який видають за російський паспорт  самого Фірташа, виданий 2010 року. Справжній він чи ні, мав би з’ясувати суд. Але  клопотання аграріїв залучити Фірташа до справи і поставити йому це питання прямо  суди відхилили. 

А це принципово. Постанова Кабміну № 187 запровадила мораторій на виконання  грошових зобов’язань перед українськими компаніями, де громадянин рф володіє  часткою від 10%. Фірташ – 100% бенефіціар «Украгро НПК», акції набуті у шлюбі,  тобто є спільною власністю подружжя. Обидва наукові висновки, що надійшли до  справи від членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, однозначні:  якщо кредитор підпадає під мораторій, у позові слід відмовити. 

ВБИВЧА ЦІНА З МОСКОВСЬКИМ АКЦЕНТОМ 

Навесні 2023 року рідкий аміак в Україні виробляли лише два заводи – черкаський  «Азот» і «Рівнеазот». Обидва належать Ostchem. Чернігівське СТОВ «Батьківщина», яке  під час війни продовжувало сіяти, купувало аміак в «Украгро НПК» по 47 000 грн за  тонну, тобто майже $1 300. Державний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків  у червні того ж року оцінював ціну аміаку в Північно-Західній Європі в $325–375.  Різниця – понад утричі. До аміаку йшло «навантаження» – обов’язкова оренда техніки  постачальника на 22,5 млн грн. 

Вибір у аграрія був простий: або платиш стільки, скільки скажуть, або поле лишається  без азоту, а господарство без урожаю. Таких господарств – тисячі.  

31 мільйон – лише верхівка. До рішення Об’єднаної палати суди по всій країні вже  зупинили щонайменше 56 справ: від Чернівців і Тернополя до Харкова й Дніпра, від  першої інстанції до самого Верховного Суду. Сукупна сума вимог у них – 68,5 млн грн.  І це лише ті, хто наважився відстоювати свої права в суді. Скільки господарств мовчки  заплатили, не порахує ніхто. 

Справжній масштаб видно з цифр самого холдингу. За 2023–2025 роки заводи Ostchem  виробили близько 5,5 млн тонн мінеральних добрив. Навіть за умовні 20 тисяч  гривень за тонну, що помітно дешевше за ціни, які холдинг встановлював на ту ж  аміачну селітру, через рахунки групи пройшло понад 100 млрд грн. Кожні 10%  монопольної надбавки – це понад 10 млрд грн, вийнятих з кишень українських  аграріїв. А у справі «Батьківщини» ціна аміаку перевищувала європейську не на 10%,  а втричі. Десятки мільярдів гривень тут – з одного боку проста арифметика, з іншого  – успішна економічна диверсія агресора в часи повномасштабної війни. 

НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМ ЧИ ЗРАДА  

Антимонопольний комітет України вже раз брався за Ostchem: у 2019 році ухвалив  рішення про примусовий поділ азотного бізнесу групи. Суди його скасували. Відтоді – тиша. Повномасштабна агресія не змінила такої політики.  

Ні повномасштабна війна , ні звернення аграріїв в листопаді 2023 року, не змінила  лояльності та тиші з боку антимонопольного органу. Станом на жовтень 2026 року  дослідження нібито триває, висновків немає. Вже три роки і три посівні кампанії. 

Не порушують режим тиші у відносинах з Фірташем і інші державні органи України.  Попри те, що Мін’юст має Закон «Про санкції» і відпрацьований механізм позовів до  ВАКС про стягнення активів у дохід держави, жодних позовів щодо азотних заводів  Фірташа не подано, претензії відсутні.  

СУДНИЙ ДЕНЬ РОСІЙСЬКОГО МОНОПОЛІСТА 

Об’єднана палата Верховного Суду, на розгляді якого перебуває питання впливу  російської монополії Фірташа – не рядова суддівська колегія. Хоча це і не Велика  Палата того ж суду, яка би мала розглядати такого рівня питання, все ж її правові  висновки задають курс для всіх касаційних колегій і господарських судів нижчих  інстанцій. Тож 16 листопада вирішуватиметься не доля однієї агрофірми і навіть не  56 зупинених справ, а правило для кожного аграрія, якому монополіст із санкційним  шлейфом виставить рахунок воєнного часу. Суд має сказати, чи можна стягувати  гроші всупереч прямому урядовому мораторію і чи може він відмахуватися від  російського громадянства бенефіціара та його глибоку залежність від кремлівських  кіл, посилаючись на формальні межі перегляду. 

Якщо відповідь буде «платіть», ринок отримає чіткий сигнал: монополія з російським  корінням може диктувати ціни воєнного часу, а держава гарантує їй стягнення через  виконавчу службу. Якщо ж суд стане на бік публічного порядку, це буде важливий  крок щодо захисту українського села від економічної агресії. 

Війна за українську незалежність йде не лише на фронті чи в небі над нашими  містами. У понеділок вона продовжиться в судовій залі на вулиці Копиленка. Від її  результатів залежатиме, не лише на скільки український агроринок залежатиме від  російських олігархів, а й скільки коштуватиме український хліб наступного року та чи  буде він.