У Львові на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря 27 грудня перепоховали останки воїна Української Повстанської армії (УПА), громадського діяча, учасника Української Гельсінської Групи Данила Шумука. Він помер у Покровську у 2004 році і був похований на місцевому цвинтарі.

«У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти», – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в інтерв`ю Радіо Свобода.

Львівська міська рада погодила перепоховання українського воїна УПА, який понад 40 років провів у польській і радянській тюрмах та в нацистському концтаборі.

Останки Данила Шумука перенесли з Покровська у Львів військовослужбовці 13 бригади Нацгвардії України «Хартія». Прах діставали під російські обстріли.

«Це була злагоджена робота кількох військових підрозділів, допомагала СБУ, люди на місці. Данило Шумук був похований на цвинтарі у південно-західній околиці Покровська, яка нині прилягає до зони бойових дій. І нам було важливо, щоб подальші процеси, які можуть оточувати цей цвинтар, не призвели до знищення могили Данила Шумука – людини, яка найдовше в українській історії каралася за свої політичні погляди, які були українськими. І в польській тюрмі, і нацистській, і радянській він сидів за те, що був українцем, який бачив Україну вільною і щасливою. Тому ми мали моральний обов’язок не дозволити новітнім варварам сплюндрувати таку могилу, і командування пішло нам назустріч», – говорить у коментарі Радіо Свобода один із ініціаторів перепоховання воїна УПА, журналіст Вахтанг Кіпіані.

Похоронна процесія розпочалася молитвою у Гарнізонному храмі у Львові, звідки хоронять українських воїнів з 2014 року.

Міська церемонія прощання відбулася на площі Ринок біля Ратуші, де сурмач виконав останню мелодію для борця за волю України Данила Шумука. А потім процесія рушила до Личаківського цвинтаря. Тут, біля політв’язнів часів СРСР, дисидентів, перепоховали Данила Шумука.

Данило Шумук народився 28 грудня 1914 року на Волині. Більше 40 років провів у польських, німецьких і радянських тюрмах, таборах, на засланні.

У травні 1941 року його арештувала радянська влада як «брата ворога народу», а з в’язниці його забрали в Червону Армію. Він потрапив у німецький полон, у концтабір для військовополонених на Полтавщині, у «яму смерті», як її називали через жахливі умови утримання. Зумів звідти втекти і повернутися додому, де у 1943 році вступив в УПА.

«Данило Шумук не погоджувався з певними діями Служби безпеки (СБ) ОУН – це була спецслужба підпільної організації, підпільної армії, яка була без держави. А це дуже складно. В УПА, в ОУН не було в’язниць для утримання ворожих агентів. І, очевидно, ухвалювалися рішення щодо ворожих агентів, яких ліквідовували. Шумук виступав за гуманне поводження і часто критикував ці речі, які відбувалися часто заслужено і часами незаслужено. Це був складний період. Він часом критикував і керівництво СБ за те, що воно ухвалювало поспішні висновки і вироки, зокрема, і по учасниках УПА. Він завжди апелював до людяності. Армія без держави, держави немає, спецслужба діяла без держави і помилялася. Ще й залежало від людського фактору. Він був чітко переконаний у своїх позиціях», – каже Радіо Свобода Володимир Бірчак, дослідник українського визвольного руху, військовослужбовець ЗСУ.

Данило Шумук був заарештований НКВД у грудні 1944 року. У 1945 році був засуджений за участь в УПА до смертної кари, але вирок змінили на 20 років ув’язнення. Був звільнений у 1967 році, жив у Києві і знову був ув’язнений у числі української інтелігенції у 1972 році. На засланні брав участь у протестах і голодуванні. Його здоров’я було серйозно підірване і співв’язні звернулися до уряду Канади з проханням сприяти його звільненню, щоб він емігрував.

У 1987 році світова громадськість домоглася звільнення Данила Шумука і він зміг виїхати до Канади. Він написав свої спогади, видав кілька книг. У 2002 році, з родинних причин, повернувся з донькою в Україну, жив у Покровську, де у 2004 році помер.

Підготувала: Ніна Петрович