Ректорська родина Гетьманів «підпорядкувала» собі і Національну академію правових наук, і Інститут держави і права ім. В.Корецького НАНУ.

Нещодавно, напередодні виборів керівництва Національній академії правових наук України  (НАПрН), кілька ЗМІ розповідали про можливе рейдерство в цій установі і сфері взагалі як пост-фактум “свята демократії”. Так воно і сталося - НАПрН фактично здійснила рейдерське захоплення Інституту держави і права ім. В.Корецького НАН України. Директора інституту обрано віце-президентом Національної академії правових наук України, а його першого заступника – академіком-секретарем одного з відділень тої ж таки Академії. Ну, і не слід забувати, що членів Академії правових наук, які працюють в цьому інституті, більше ніж членів Академії правових наук, що працюють в усіх інститутах НАПрН разом узятих, пише Lenta.ua.

Звичайно, речення вийшло складним, але простими словами це виглядає так. Національна академія правових наук просто захопила один з найважливіших гуманітарних інститутів Національної академії наук України. На думку фахівців, з якими вдалося поспілкуватися, проблема полягає в тому, що це продовження потужної експансії Національого університету ім. Ярослава Мудрого в юридичне середовище України.

Але спочатку трохи історії. Академія правових наук має свою специфіку, оскільки від самого початку свого існування вона базувалася в Харкові у тіснійшому контакті з тодішнім Харківським юридичним інститутом, а нині Національним юридичним університетом ім. Ярослава Мудрого. Фактично, це були сіамські близнюки, якими вони залишаються і зараз. Показово, що всі ці роки Юридичний університет безпосередньо керував Академією.

Повертаємося в наші дні. 9 червня цього року відбулися загальні збори Національної академії правових наук. На них було обрано керівництво академії – її президента, віце-президента, президію. Та це були вибори без вибору, адже майже зі 160 делегатів зборів 80 у той чи інший спосіб міцно пов’язані з Національним університетом ім. Ярослава Мудрого. Це і штатна робота, і робота за сумісництвом, членство в спеціалізованих радах при цьому університеті, захисти дисертацій, не кажучи вже про те, що всі вони закінчували цей заклад.

Годі й говорити, що один з проректорів Юрки (як називають у народі університет ім. Ярослава Мудрого) Лученко був “смотрящим” за делегатами в залі. До речі, цікаво, як штатний проректор Юрки міг стати делегатом загальних зборів НАПрН, зовсім іншої установи? Все дуже просто – оформили за сумісництвом в один з академічних інститутів і делегували стежити за “порядком”. І таких сюжетів можна навести чимало, питання тільки в тому, що все це оплачувалося з державного бюджету. Варто було б взагалі нашим численним контролюючим інстанціям перевірити законність використання бюджетних коштів на відрядження, зарплати в цей день. Як мінімум, якщо б навіть не дійшло до конкретних висновків, то дізналися би багато цікавого...

Ідемо далі. Інший проректор Юрки - Ярошенко - був делегований до лічильної комісії як “смотрящий” конкретно за нею і “правильним підрахунком”.

До речі, таке враження, що ці два проректори Юрки – штатні “смотрящі” від неї за усіма юридичними подіями загальнонаціонального масштабу. Практично за тиждень до Загальних зборів відбувся з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, на якому чергового представника Юрки намагалися продавити у Вищу раду правосуддя. При цьому добродій Лученко був секретарем цього з’їзду. А в його лічильній комісії, як ви, мабуть, здогадалися, знову був всюдисущий пан Ярошенко.

Одного з членів лічильної комісії - пана Буханевича - за “правильну” роботу одразу заохотили обранням до президії. Академічні ветерани кажуть, що це унікальний випадок в історії академії, оскільки члена-кореспондента ніколи (!) не обирали до її складу. Проте, якщо вже гулять, так гулять... Нікому ж з контролюючих органів не має справи до беззаконня! Поки...

Виконуючий обов’язки президента Журавель, який на цих зборах став повноправним президентом, був штатним завідувачем кафедри цієї ж Юрки і нині працює там за сумісництвом. До речі, як і головний вчений секретар НАПрН Є.Гетьман, який за дивним збігом обставин доводиться сином ректорові Юрки А.Гетьману. До речі, вони обидва останні роки входили до складу президії НАПрН.

Тільки під впливом деяких делегатів загальних зборів, які заявили, що це єдиний випадок за всю історію наших академій (навіть батько і син Патони не були членами однієї президії Академії наук України), Гетьман-старший залишив президію, щоправда успішно виконавши свою місію, забезпечивши фактично своєму співробітнику Журавлю посаду президента академії.

Цілком зрозуміло, що ніхто з посадових осіб Академії правових наук на період виборів навіть формально не пішов у відпустку. Ну хоча б для проформи...

Відомо, що в природі існує таке явище, як канібалізм. Не тільки дикуни поїдають одне одного, це роблять і тварини. Один з інститутів Національної академії наук захопила академія правових наук, а Академію правових наук, своєю чергою, захопив Національний університет ім. Ярослава Мудрого. На вершині цієї піраміди надійно і комфортно влаштувалися батько і син Гетьмани. Ще б пак, адже до них нікому не вдавалося перетворили цілу низку наукових установ на практично приватне підприємство. Що забезпечує легке поширення неправовий вплив династії Гетьманів на все юридичне середовище України.

Чи не здається вам, що цей сюжет, крім іншого,  є водночас і наочним свідченням порушень цілого ряду статей українського антикорупційного законодавства, особливо стосовно конфлікту інтересів?

Не оминути й іншої, не менш важливої обставини. За нашим демократичним законодавством про науку, державні академії є самоврядними установами. Та чи не вкидається в очі певна суперечність між бюджетним фінансуванням і самоврядністю, яка поставлена на службу приватним інтересам?

Можна було б оминути моральну складову цього вдало розіграного пасьянсу. Але відомо, яка зараз проблема знайти роботу. Тим більше – у прифронтовому Харкові. А тут дбайливий батько годує сина за рахунок державного бюджету...

Зараз приватне підприємство “Гетьман і син” готує вибори нових членів до НАПрН. Як повідомили поінформовані джерела, переважна більшість членів НАПрН не працюють у ній. Переважно вони є чиновниками, суддями – інакше чого б тоді треба було виключати з академії Медведчука, Табачника? Отже, зрозуміло, наскільки вже в найближчому майбутньому зростатиме вплив однієї відомої родини, наприклад, на той самий Конституційний Суд України (КСУ). Адже в складі КСУ з 13 суддів 5 є членами Академії, з яких четверо хочуть стати академіками, і ще один суддя вже балотувалася у члени-кореспонденти. А скількох ще до цього заохочують!? До цієї когорти слід додати заступника Голови Ради правосуддя від цього ж закладу. Не варто продовжувати список, хоча можна було б...

Отже, не треба шукати впливу Президента чи політиків на КСУ. Або ж ганяти людей на поліграф. Сенс всього цього абсолютно втрачається, коли лише один ректор великого, нехай навіть не столичного вишу, фактично з легкістю контролює половину Конституційного Суду. Відтак - реально впливає на всю судову систему держави. А в сукупності, погодьтеся, все це не що інше, як чистої води питання національної безпеки.

На жаль, цю проблему в рамках звичайних демократичних процедур на практиці вирішити неможливо. Хіба що, можливо, варто “влити” Національний юридичний університет до складу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, з якого і був свого часу виділений Харківський юридичний інститут? Хай не відразу, проте з часом це зняло би з порядку денного одночасно безліч нагальних питань.

От як тільки в цьому разі вчинити з керівництвом приватного підприємства “Г і син”? Нехай якщо не крапку, то хоча б кому у відомому реченні: “Казнити не можна помилувати” поставлять компетентні органи.

Іван Джумага

Іван Сергієнко