Щороку під час вступної кампанії ми бачимо ту саму картину: перелік найпопулярніших професій практично не змінюється. Юристи, менеджери, айтівці — хоча ринок праці давно перенасичений представниками цих спеціальностей, багато хто однаково обирає саме їх. І що найгірше — не завжди ці професії справді відповідають особистості та здібностям абітурієнта, пише у своєму матеріалі Олена Полнарьова, профорієнтологиня, засновниця Центру профорієнтації для підлітків. 

Водночас є десятки інших фахів, які не вкладаються в стереотипи «правильного вибору», але могли б стати для когось улюбленою справою й приносити гідний дохід. Очевидно, що сучасній молоді потрібна допомога з орієнтацією в цьому виборі. І лише на школу сподіватися не варто — роль батьків тут є критично важливою.

Як профорієнтологиня з більш як шістьома роками досвіду роботи з підлітками, я щоразу переконуюся: головна проблема не в тому, що діти не знають, ким хочуть бути. Проблема в тому, що їм ніхто не показав, як правильно підходити до цього вибору. Сьогоднішні підлітки часто будують уявлення про професії з «глянцю» соцмереж, де будь-яка робота виглядає легкою, красивою та прибутковою. Але реальність інша — і важливо навчити дитину її бачити.

Ми звикли пов’язувати вибір професії з літом і вступною кампанією. Але можу впевнено сказати: це запізно. Починати говорити з дитиною про майбутнє варто ще в підлітковому віці — приблизно з 14 років. І якраз зима — ідеальний час, аби ухвалити рішення на наступний навчальний рік: обрати шкільний профіль з урахуванням інтересів і потенційної професії або визначитися, куди рухатися далі — до профтеху, ліцею чи університету.

Батьки часто орієнтуються не на уподобання дитини, а на «престиж»: юрист, лікар, айтівець — звучить солідно, тож здається правильним. Та професія — не титул, а щоденна реальність, яка має бути цікавою людині, давати їй задоволення.

Третє — віра, що професію треба обрати раз і назавжди. Це твердження вже давно втратило актуальність, але й далі живе в батьківських страхах. А насправді сучасний ринок праці передбачає зміну ролей кожні п’ять-сім років.

Тиск «треба визначитися на все життя» паралізує підлітків. Вони бояться зробити крок, бо він може бути «неправильним». Натомість важливо не вгадувати професію назавжди, а формувати здатність постійно розвиватися, навчатися протягом життя й адаптуватися до змін.

Четверта — спроба зробити з хобі професію. Батьки часто зашвидко роблять висновки щодо майбутнього дитини: любиш готувати — станеш шеф-кухарем; подобається малювати — будеш дизайнером. Але будь-яке хобі — це діяльність у комфортному режимі, без тиску й дедлайнів. Професія ж — це інший масштаб, тут потрібна дисципліна, а робота буває монотонною, іноді стресовою, вимагає відповідальності. Любити випікати торти вдома — не те саме, що працювати на кухні 12 годин. Тут важливо не нав’язувати дитині професійний шлях лише тому, що їй подобається певне заняття.

П’ята помилка — тиснути й квапити дитину під час вибору: підліток починає обирати не те, що йому особисто цікаво, а те, що не спричинить конфлікту з батьками.

Шоста помилка — очікування «осяяння», ніби дитина раптом прокинеться й точно знатиме, ким хоче бути. Але вибір професії — це не інсайт, а процес, що складається зі спроб, помилок, відкриттів. Якщо підліток не знає, ким хоче бути, — це нормальний етап розвитку. Іноді йому відомо про невелику кількість професій, і якщо жодна з них не приваблює — тоді виглядає так, ніби «нічого не подобається». Та насправді це означає, що підлітку не подобається нічого з того, що він знає, а не взагалі. Не треба вимагати від нього миттєвості там, де потрібен час.

У профорієнтації немає магічних тестів чи універсальних рецептів. Те, що справді працює, — це маленькі, але системні дії. І саме вони здатні показати підлітку його справжній напрям значно краще, ніж будь-які «рейтинги професій року».

Почніть із простого: дайте дитині «приміряти» кілька професій через реальні завдання. Наприклад, не розповідайте про маркетинг — запропонуйте написати короткий рекламний текст або придумати три варіанти слоганів для місцевої кав’ярні. Не пояснюйте, що таке юриспруденція, — доручіть знайти норму закону й зрозуміти, як працює юридичний пошук. Один з моїх учнів, дев’ятикласник Андрій, був упевнений, що хоче «в медіа», аж доки не сів писати текст: за 20 хвилин чесно визнав, що йому нудно. Натомість, отримавши завдання відзняти й змонтувати 30-секундний ролик, він загорівся і не лише не покинув завдання, а повернувся до нього ввечері після школи й зробив три варіанти. Саме так проявляється справжній інтерес.

Слід уважно спостерігати за реакціями дитини. Після кожної спроби себе в певній професії я раджу батькам поставити три прості запитання: що було цікаво, чи хочеться повторити й що було складно. Якось я працювала з дівчинкою, котра мріяла про кухарську справу. Придумування меню її захопило, але коли вона спробувала готувати з таймінгом і технологічними картами, то визнала: «Це дуже стресово, я так не хочу». Це не поразка — це чесний індикатор, що хобі не завжди перетворюється на професію.

Іще один критично важливий етап — показати дитині реальні будні професії, без глянцю. Не офісні фото із соцмереж, а опис темпу роботи, типових завдань і рівня відповідальності. Для одного підлітка стало відкриттям, коли він дізнався, що 70% роботи в IТ — це не створення «крутих застосунків», а пошук багів, тести та нескінченні правки. Після цього хлопець, який два роки «хотів у програмування», зрозумів: ця рутина йому не підходить. І це заощадило йому роки навчання не за тим фахом.

Організовуйте контакти з реальними фахівцями. Одна 30-хвилинна Zoom-зустріч із дизайнеркою, яка чесно показала підліткам свої драфти, провальні макети та процес правок від клієнтів, зробила для тих, хто теоретично робив ставку на цей фах, більше, ніж десяток відеоуроків на YouTube. Живе слово й чесний опис буднів професії знімає романтизацію й дає реалістичне уявлення про майбутній шлях.

Паралельно важливо вміти читати навчальні програми університетів для різних спеціальностей. Шукайте інформацію про практику, партнерства з компаніями та наявність проєктної роботи. Нещодавно мама абітурієнтки принесла мені дві програми з однаковою назвою — «Маркетинг». Але в одній було 20% практики, а в іншій — партнерські кейси й командні проєкти протягом трьох років навчання. Вибір вишу виявився очевидним.

Не менш важливо пояснити дитині «темперамент професії» — спосіб мислення, якого вона вимагає. Аналітичні фахи підійдуть тим, хто любить структуру та логіку; комунікаційні — тим, хто заряджається від взаємодії з людьми; креативні — тим, хто комфортно працює з невизначеністю. Я пам’ятаю підлітка, який марив професією психолога, але на практиці з’ясувалося, що емоційне навантаження для нього непосильне. Натомість він чудово проявив себе в аналітиці — спокійна робота з даними «лягла» на його природний темп мислення.

І найголовніше: дозвольте дитині помилятися. Невеликі зміни напряму на етапі спроб заощаджують роки життя. Краще тричі відмовитися від того, що не підходить, аніж вступити до університету лише тому, що «так треба».

Поступово ви почнете бачити маркери того, що професія справді підходить дитині: вона сама шукає інформацію, пропонує ідеї, хоче спробувати ще, не відступає після перших труднощів і повертається до завдання без нагадувань. Це — внутрішня мотивація, а без неї жоден фах не стане успішним. І так само важливо розпізнати протилежні сигнали: коли нудно з перших хвилин, коли виникає внутрішній спротив, коли завдання виснажує або дратує. Це не провал — це звуження пошуку, такий самий прогрес.

Профорієнтація — це не про правильну відповідь «одразу й назавжди», а про чесний процес пізнання себе, відкриттів, спроб і переосмислення. І найкраще, що можуть зробити батьки в цьому процесі, — бути поруч не як ті, хто тисне чи підштовхує, а як ті, хто підтримує, слухає й дає дитині простір для самостійного вибору. Саме так народжується не просто вибір професії, а шлях, який справді витримає реальність.