19:07 / 09.12.2025 Происшествия

Вшанували Патріарха, який пройшов крізь радянські тюрми заради незалежності Церкви в Україні

Сьогодні, 9 грудня 2025 року, Україна відзначає 100-річчя від дня народження Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка). Його ім’я назавжди закарбоване в історії як символ незламної боротьби Української Церкви за свою свободу.

Життєвий шлях Патріарха Володимира — це приклад людини, яку не зламали тюрми та заслання. Він завжди залишався вірним своїй вірі та обов’язку, підносячи голос правди у часи, коли це було суворо заборонено. Його служіння стало духовною опорою для багатьох українців, які шукали підтримки і не здавалися.

Заупокійна служб біля могили Патріаха Володимира. Фото: Тетяна Асадчева

Патріарх Володимир був серед тих, хто стояв біля початків Помісної Української Православної Церкви. Він приймав рішення, які вимагали не просто мудрості, а великої відваги. Своїм прикладом він утверджував, що любов до Бога нерозривно пов’язана з любов’ю до свого народу, і що Церква завжди повинна бути поряд зі своїми вірянами в найважчі часи.

У день пам’яті українського духовного лідера відбулося покладання квітів біля місця його поховання поруч із Брамою святої Софії у Києві.Також представники духовенства відслужили заупокійну службу.

Пам’ятну церемонію організував Український інститут національної пам’яті.

Нагадаємо, що Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (у миру Василь Омелянович Романюк) народився в селі Хомчин Косівського повіту, нині Івано-Франківська область. У 1944 році був засуджений радянською владою на десять років ув’язнення за участь у національно-визвольному русі та відправлений на Колиму, де перебував до 1953 року. Після звільнення здобув богословську освіту: закінчив Вищі курси в Івано-Франківську та Московську духовну семінарію. У 1964–1972 роках служив священником на Івано-Франківщині.

Патріарх УПЦ КП Володимир (Романюк) 1925-1995. Фото з відкритих джерел

20 січня 1972 року його знову заарештували — цього разу за правозахисну діяльність і підтримку українських православних вірян. Отримав вирок: сім років таборів і три роки заслання, які відбував у Мордовії та Якутії. У 1976 році, перебуваючи на засланні, оголосив про перехід до Української Автокефальної Православної Церкви. Продовжував правозахисну діяльність, а 1979 року став членом Української Гельсінської групи.

Після звільнення він став духовним лідером, який ніколи не боявся говорити правду. «Я був священником серед дисидентів і дисидентом серед священників», — говорив він про свою місію. І справді, Патріарх Володимир завжди стояв там, де цього вимагало сумління — серед людей, які прагнули свободи, серед тих, хто шукав духовної опори, серед тих, кому боліла доля України.

У лютому 1982 року повернувся до Косова, де жила його родина, але одразу потрапив під адміністративний нагляд. У 1987–1990 роках служив у парафіях УАПЦ у Північній Америці, займався літературною працею, зокрема написав книгу «Голос у пустелі».

Патріарх Володимир. Фото з архіву священника Сергія Ткачука

У 1990 році прийняв чернечий постриг з ім’ям Володимир. Того ж року став єпископом Ужгородським і Виноградівським, пізніше — архиєпископом Вишгородським і Білоцерківським, вікарієм Київським УАПЦ. На початку 1993 року був призначений архиєпископом Львівським і Сокальським та увійшов до складу Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.

Після смерті Патріарха Мстислава 14 червня 1993 року його обрали Місцеблюстителем Патріаршого престолу й піднесли до сану митрополита. А 21 жовтня 1993 року Всеукраїнський Православний Собор обрав його Предстоятелем УПЦ Київського Патріархату з титулом Патріарха Київського і всієї Руси-України. Інтронізація відбулася 24 жовтня у Софійському соборі Києва.

Жалобна хода біля Володимирського собору у день похорону Патріарха Володимира. Фото: Історична правда

14 липня 1995 року Патріарх Володимир раптово помер за загадкових обставин, під час прогулянки у Ботанічному саду. Духовенство Київського Патріархату вирішило поховати його на території Софії Київської, однак тогочасна влада відмовила, посилаючись на статус собору як пам’ятки ЮНЕСКО, запропонувавши поховати релігійного діяча, як мирянина на Байковому цвинтарі.

Під час похоронної процесії на Софіївській площі силові структури застосували насильство, що завершилася масовим протистоянням та жорсткими сутичками між учасниками похорону та міліцією й внутрішніми військами.

Ці трагічні події увійшли в історію як «Чорний вівторок». Зрештою, тіло Патріарха Володимира було поховане безпосередньо біля вхідної брами перед дзвіницею Софійського собору.

Підготувала: Ніна Петрович