Українці скучили за чужими проблемами, бо своїх стало забагато, - думка
Звідки стільки коментарів під повідомленнями про розбиті вітрини, спалені автомобілі й сутички з поліцією, - запитує у своєму дописі Єлизавета Бєльська, мистецтвознавиця, есеїстка, видавчиня.
Ми завжди жваво цікавилися політикою, любили сперечатися, стежити за міжнародними подіями, порівнювати чуже життя зі своїм. Але за чотири з половиною роки війни навіть наші інформаційні звички змінилися.
На телебаченні — нескінченний телемарафон. У стрічках — знайомі напам'ять заголовки:
- "Зеленський назвав умови завершення війни"."Партнери запевнили Україну в непохитній підтримці".
- "Наступні тижні можуть стати вирішальними".
- "Сторони провели конструктивні переговори".
- "Уночі ворог здійснив масовану атаку".
- "Європа висловила глибоку стурбованість".
- "Світові лідери рішуче засудили російський обстріл".
- "На фронті ситуація залишається складною".
- "НАБУ викрило масштабну корупційну схему".
- "Посадовцю повідомили про підозру".
- "ЄС готує черговий пакет санкцій".
- "Трамп зробив нову заяву щодо України".
Їх можна друкувати наперед на кілька місяців, лише підставляючи нові прізвища й назви населених пунктів.
За цими повідомленнями — загиблі, зруйновані будинки, вкрадені мільйони, дипломатичні зусилля. Усе це важливе й болісне. Та складається враження, ніби ми дивимося багаторічний серіал, у якому кожна наступна серія обіцяє розв'язку, а її все немає.
А пам'ятаєте, чим колись переймалася вся країна?
Чупакаброю, яка нібито душила кролів у селах. Народженням панденяти в зоопарку. Передбаченнями восьминога Пауля, який вгадував результати футбольних матчів. Котом, що повернувся додому через три роки. Щасливчиком, який виграв мільйон у лотерею.
Можна було годинами обговорювати якусь нісенітницю. Тепер я із задоволенням подивилася б навіть десятихвилинний репортаж про новонароджене панденя.
А тут Франція та Італія. Барикади, демонстрації, пограбовані крамниці, затримання, політичні вимоги. Можна висловитися про міграційну політику, економіку, відповідальність урядів, засуджувати погромників, співчувати постраждалим. І хоча б ненадовго перемикнути увагу з власних бід на чужі.
Є й задоволення від порівняння. Ми маємо багатий досвід громадянського спротиву. Наші Майдани були далеко не безкровними, але люди виходили на них не заради нагоди пограбувати магазин чи підпалити чужий автомобіль. Політичний протест і мародерство — різні речі. І зовсім не хотілося б бачити подібні погроми у власних містах.
Мабуть, найбільше нам бракує звичайного мирного життя, в якому можна цікавитися чужими проблемами й мати менше власних.
Зараз згадуєш, що засмучувало до 2022 року, через що сварилася, на що нарікала, — і хочеться повернутися в той час хоча б на день. Щоб знову мати ті самі клопоти й не знати, наскільки вони мізерні порівняно з тим, що чекає попереду.
А ще краще — дожити до часу, коли ми знову вважатимемо їх серйозними проблемами.
Підготувала: Ніна Петрович





Политика «Путін вважає, що перемагає: експосол США закликав Європу припинити окремі контакти з Кремлем»
Мир «Привид Епштейна знову переслідує Букінгемський палац: у центрі нового розслідування принц Ендрю»
Происшествия «Спротив триває: 1710-та доба протистояння України збройній агресії Росії»
Мир «Литовського прем’єра звинуватили в плагіаті: університет знайшов сім порушень у дисертації»
Происшествия «Дело "Карфаген": ВАКС уменьшил размеры залогов для фигурантов Крапивы и Дидича»
Спорт «Криштиану Роналду забил первый хет-трик за 2,5 года»