Тільки на наступний день після смерті полковника Євгена Коростельова стало відомо, що президент Зеленський нагородив командира 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади орденом Богдана Хмельницького II ступеня.

За цей час висловити співчуття з приводу смерті бойового офіцера встигли, здається, всі провідні політики і громадські діячі, навіть посли Франції, Німеччини, Великої Британії і США. Всі, окрім самого президента і представників його оточення, - пише Віталій Портников для espreso.tv.

Нагородження Коростельова орденом - це їхня "відповідь на критику". Відповідь, який знову доводить, що вони не бояться розсердити якогось там Путіна своєю публічною реакцією на ту чи іншу подію в нашій країні.

Вони просто байдужі до України. Байдужість - це ж як діагноз, дальтонік ніколи не зрозуміє, чому не можна переходити на червоне світло, поки його не втримає той, хто розрізняє кольори. При цьому він все одно ніколи не помітить різниці у сигналах світлофора. І це не його вина, це його біда. А коли люди, які не розрізняють кольори, стають при владі - це вже біда самої держави. Страшна біда.

Так і тут. Люди, велика частина яких завжди була байдужа до України обрали у владу тих, хто байдужий як до України, так і до будь-якої іншої країни. Це - своєрідна гармонія, та ось тільки ніяких плодів вона принести не може. Байдужість - це вирок, як точно висловився кандидат на пост президента Володимир Зеленський на горезвісному стадіоні. Вирок реформам і перемогам, надіям і перспективам. Вирок, який вдарить по кишенях самих байдужих, зробить їх жертвами нових афер, конфліктів і війн.

А для тих людей, які небайдужі до України вирок - це виклик. Тому що врятувати країну можуть тільки вони. І врятувати своїх байдужих співвітчизників, які ніяк не перетворяться на громадян, теж можуть тільки вони. Зрозуміло, що це нелегко, а нерідко навіть і огидно - знову й знову рятувати тих, кому наплювати на цю країну і хто після її порятунку знову прийде на виборчу дільницю, щоб своїм голосуванням перекреслити кров, піт і сльози тих, хто рятував.

Але це все одно треба зробити. Не тільки заради самих себе і заради тих, кому Україна є байдужою. А ще і заради пам'яті таких, як полковник Євген Коростельов.