Волонтер і ветеран російсько-української війни Ярослав Бондаренко у своєму матеріалі на своєму каналі Ютюб про загибель військовослужбовця ЗСУ Петра Семироза поставив питання щодо контролю за табельною зброєю, помилок у роботі медіа та відсутності публічних пояснень з боку керівництва Національної гвардії України, повідомляє Lenta.UA.

Обставини вбивства військового ЗСУ

За викладеною в суді версією обвинувачення, близько четвертої години ранку в Чернігові між двома військовослужбовцями виник конфлікт, під час якого п’яний майор НГУ, за даними слідства, застосував табельний пістолет «Форт-12». Унаслідок вогнепальних поранень загинув 41-річний Петро Семироз — військовослужбовець ЗСУ, оператор радіолокаційної станції. Майор НГУ не викликав швидку допомогу та просто втік з місця вбивства.

Підозрюваному інкримінують умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України. У суді він заперечував умисел і заявляв про самооборону. Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб без права застави.

Помилки медіа та плутанина з особами

Окрему увагу Ярослав Бондаренко приділив висвітленню трагедії в інформаційному просторі. За його аналізом, у перших повідомленнях медіа не було повної інформації про обставини події, а згодом виникла плутанина щодо належності загиблого та підозрюваного до військових формувань і прізвищ.

Автор також критикує використання в окремих заголовках прізвища «Симороз», яке могло спричинити асоціації з ветераном і громадським активістом Олегом Симорозом. Загиблим був Петро Семироз — зовсім інша людина.

За підрахунками автора, він проаналізував 36 публікацій на сайтах та соціальні мережі, значна частина яких, за його оцінкою, була брехнею і маніпуляцією, та просто передруками, а не незалежними підтвердженнями інформації.

Чому командування НГУ не коментувало ситуацію?

Головним питанням матеріалу стало мовчання керівництва Національної гвардії України. За твердженням Ярослава Бондаренка, з 20 до 25 жовтня він не виявив офіційних коментарів Головного управління НГУ та командування Північного Київського територіального управління щодо трагедії.

Автор звернув увагу на керівника цього управління, бригадного генерала Антона Задорожного, і поставив питання про можливе службове розслідування, контроль за видачею та поверненням табельної зброї, а також заходи з підтримання військової дисципліни.

Водночас відсутність публічних заяв сама по собі не доводить покривання підозрюваного. Обмеження щодо розголошення відомостей досудового розслідування можуть перешкоджати коментуванню окремих доказів. Проте питання внутрішньої дисципліни та організаційних заходів залишаються предметом суспільного інтересу.

Питання командної відповідальності

У матеріалі Бондаренко наголошує на необхідності розмежовувати кримінальну відповідальність підозрюваного та управлінську відповідальність командування. Він неодноразово ставить питання про те, як посадова особа, відповідальна за службу озброєння, могла опинитися поза межами військової частини з табельною зброєю та за яких обставин сталася трагедія.

Автор також порушує питання кадрової політики та можливих особистих зв’язків у військовому керівництві. Однак твердження про дружні відносини між посадовцями та їхній можливий вплив на кадрові рішення, за наведеним у тексті описом, не мають оприлюдненого офіційного підтвердження й потребують окремої перевірки.

Ключова вимога автора — публічні пояснення щодо службового розслідування, контролю за зброєю та заходів, ужитих після загибелі військовослужбовця.

Справа щодо загибелі Петра Семироза потребує встановлення всіх обставин у межах кримінального провадження. Водночас питання до військового командування та якості роботи медіа залишаються важливою частиною суспільної дискусії.