Війна проти Ірану зайшла в стратегічний глухий кут, з якого президенту США слід якнайшвидше виходити, а не заглиблюватися в конфлікт. Публічні лайка й погрози військовими діями у виконанні президента ускладнюють сприйняття будь‑якої послідовної стратегії; усе це радше нагадує викривлену доктрину «ескалюй, щоб де‑ескалювати». Ідея полягає в тому, щоб загрозою крайнього кроку змусити супротивника відступити, проте на практиці такий підхід рідко дає очікуваний ефект, відзначає колумніст Марк Чемпіон у своїй статті на Bloomberg. Для деескалації потрібні хоча б мінімальна довіра й готовність публічно поступитися — речі, яких бракує в цьому випадку.

Погрози «розбомбити Іран у кам'яний вік» та постійно зсуваються дедлайни лише підсилюють переконання Тегерана, що США непередбачувані й їм не слід довіряти. Bloomberg пропонує назвати нинішню ситуацію «операцією „Епічна помилка“», оскільки кожен новий день конфлікту несе ризик непередбачуваних наслідків і шкоди для світової економіки.

Рішення Ірану закрити Ормузьку протоку та атаки на союзників США в Перській затоці були передбачуваними наслідками повітряної кампанії США й Ізраїлю, до якої, як вважають оглядачі, адміністрація Трампа була неготова. Хоч президент може звинувачувати європейських партнерів у пасивності, флот США також обережний щодо застосування сили в тісній протоці.

Тим часом бойові дії завдають ударів по критичній інфраструктурі Перської затоки, американських базах і радарних установках. Попри заяви про «розгром» КВІР, іранці продовжують використовувати ракети та ППО. Деякі операції, як‑от визволення збитого льотчика, вдалися завдяки професіоналізму американського спецназу, що допомогло уникнути окремої заручницької кризи.

Трамп загрожує ударами по цивільній інфраструктурі Ірану — електростанціям і системам водопостачання. За міжнародним гуманітарним правом цілі на цивільну інфраструктуру, спрямовані проти мирного населення, можуть кваліфікуватися як воєнні злочини; такі дії можуть призвести до відповідних ударів по енергетичних об’єктах у регіоні й ще більше погіршити ситуацію.

Водночас конфлікт досі піддається дипломатичному врегулюванню: Іран має важелі впливу на міжнародне судноплавство, але одночасно перебуває в ізоляції та складному економічному становищі, тож переговори можуть стати реальним виходом. Однак риторика ескалації ускладнює можливість угоди: для Тегерана поступка під тиском виглядатиме як капітуляція.

Наслідки вже відчутні: інциденти в регіоні спричинили глобальне зростання цін на паливо та падіння рейтингу Трампа. Конфлікт впливає й на постачання озброєння для інших регіонів. Деякі союзники, зокрема країни Перської затоки, просять допомоги у захисті від іранських дронів; водночас американська риторика щодо допомоги від України викликала суперечливі реакції.

Експерти попереджають, що Трамп опинився у ситуації, де йому доведеться або зупинити ескалацію, або ризикувати ще більшими втратами в надії досягти радикальної зміни режиму в Ірані — сценарію малоймовірного і небезпечного. У разі подальшої ескалації обидві сторони зазнають значних втрат: Іран може вийти з конфлікту ослабленим, але вижившим, а США втрачатимуть міжнародний авторитет і внутрішню підтримку.

Початок бойових дій і перекриття Ормузької протоки вже призвели до стрибка цін на паливо і торкнулися авіаційної галузі, а також почали впливати на постачання озброєнь для України. Деякі оглядачі вважають, що початкові переговорні пропозиції Тегерана могли дозволити уникнути війни, однак можливість мирного вирішення зараз ускладнена.

Підготувала: Ніна Петрович