Під час переговорів між США та Україною однією з проблем є складність у спілкуванні між високопосадовцями, адже президент Володимир Зеленський “посередньо” володіє англійською, а голова Офісу президента Андрій Єрмак “відверто погано” розмовляє англійською.

Про це повідомляє Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Зазначається, що дуже специфічна проблема контактів Києва і Вашингтона — англійська мова. Йдеться про те, що Володимир Зеленський і його права рука, глава ОП Андрій Єрмак на переговорах з американцями часто розмовляють англійською самі замість того, щоб витрачати час на перекладачів.

“Проте англійська у Зеленського лише пересічна, а у Єрмака — відверто погана. Отож, американці часто не впевнені, чи вони правильно розуміють двох провідних політиків України, коли контактують з ними напряму. Представники США також не можуть оцінити й те, чи їхні власні пояснення були коректно зрозумілі українською стороною”, – стверджують джерела видання.

Повідомляється, що попри ці труднощі, згідно з інформацією від українських джерел, група американських чиновників у Раді національної безпеки США нині працює над тим, як уможливити запрошення України в НАТО.

“Вочевидь мовна проблема тепер менш серйозна, оскільки з українського боку детальні переговори взяла на себе віцепрем’єр-міністерка Ольга Стефанишина спільно з начальником Генштабу ЗСУ Анатолієм Баргилевичем. А Стефанишина володіє англійською добре”, — наголосили журналісти.

Думку експерта Сергія Сингаївського в цьому питанні наводить онлайн-газета "ПолітАрена":

"Хай що кажуть, а зовнішня політика – це не шоу-бізнес. На сьогодні накопичилося вже достатньо прикладів ситуацій, після яких законодавчі збори України мали б заборонити нашим керманичам хизуватися своєю новопридбаною “англійською” під час переговорів та інтерв’ю. І мені байдуже на вимову і презент перфект. Не в тім річ.

Як знає будь-яка самокритична людина, що тільки починає говорити нерідною мовою, при спробах висловити достатньо складну думку вона (ця людина) вдається переважно до завчених кліше, кількість яких у неї поки що обмежена. Внаслідок чого 1) говорить не зовсім(або зовсім не) те, що думала й хотіла б; 2) захоплюється слуханням себе і своїх ніби гарних кліше і відкриває набагато більше, ніж збиралася.

За правильного вибору перекладача і правильної взаємодії з ним (короткі речення і пасажі, наприклад) ризик того, що тебе перекладуть “не так” (як вони бояться цього!), мінімальний. Але ще важливіше те, що ти не несеш на цілий світ зайвого. Коли переклад послідовний, а не синхронний (і, частково, навіть коли синхронний), державний діяч ще й має час 1) прослухати себе в перекладі та, якщо треба, виправити чи себе, чи неточність перекладу/зсунути акценти; 2) обдумати наступні фрази.

Звичайно, якщо державний діяч володіє “іноземною” справді вільно й має достатній досвід спілкування “під запис”, йому/їй легше й краще відповідати інтерв’юєрові теж англійською (переговори – це геть окрема стаття). Але наших орлів це майже не стосується.

У результаті українська публіка чухає репу й гадає, що він хотів цим сказати і куди це нас заведе… Ну, й закордонні адресати теж аналізують.

Деякі причини такого настійного бажання спілкуватися з кардиналами й кореспондентами не українською під переклад, а англійською очевидні. Неочевидно інше – скільки й де ми як держава втрачаємо через цей шоу-бізнес".

Підготувала: Ніна Петрович