Як повідомляється на сайті Верховної Ради, автори обох документів звертають увагу, що за даними Міжпарламентського союзу у Верховній Раді, станом на кінець 2023 року, рівень представництва жінок сягав 21,1%. Це найбільший показник за всю історію незалежності України.

Крім того, за результатами місцевих виборів 2020 року, до місцевих рад було обрано 36,9% жінок, чому сприяла запроваджена Виборчим кодексом України у 2019 гендерна квота.

А втім, законодавці наголошують, що попри встановлений законодавством обов’язок дотримання гендерної квоти, «окремі суб’єкти виборчого процесу» намагались ігнорувати його під час висування та реєстрації кандидатів, або обходити квоту шляхом спонукання жінок до відмови від балотування після реєстрації виборчого списку.

Також автори основного законопроєкту зауважили, що через повномасштабне вторгнення в Україну з’явилися нові виклики для політичної участі жінок. Це, зокрема, й вимушена міграція за межі України.

Водночас перебування поза межами України понад 183 днів протягом року позбавляє права балотуватися на пост президента України чи до Верховної Ради. Тож мільйони українок, які вимушено перебувають за кордоном, у разі повернення на батьківщину, будуть позбавлені можливості реалізувати своє конституційне право на участь у виборах як кандидатки.

Натомість альтернативний законопроєкт не передбачає можливості бути кандидатами у президенти України або в народні депутати у разі перебування за кордоном більше допустимої за чинним законодавством кількості днів навіть в умовах воєнного стану. Це його ключова відмінність.

Крім того, обидва документи пропонують заборонити розповсюдження під час виборів агітаційних матеріалів, які містять ознаки сексизму або підбурюють до нього. 

Також вони запроваджують посилення гендерної квоти шляхом збереження нумерації у виборчих списках, у разі вибуття кандидата, а також шляхом заміщення депутата наступного за черговістю такої ж статті.

Підготувала: Ніна Петрович