12:32 / 06.07.2018 Общество

Теорія хайпу: чи вигідно боротися з плагіатом

Коли боротьба стає професією, завжди виникає спокуса монетизувати свій борцівський запал

Picture

Бути «антиплагіатником» нині у тренді. У медійному сенсі боротьба з плагіатом має вельми благодатний бекграунд, добряче угноєний скандалами з дисертаціями Катерини Кириленко та російського міністра Медінського. Тож з цієї плодючої ниви легко зібрати потрібний врожай: досить заволати «Бачу плагіат!» – і симпатії публіки забезпечені. Публіка, навчена гірким досвідом, апріорі вважає, що все куплено (і іноді вважає небезпідставно!), – тож звістка про черговий корупційний скандал ідеально вкладається у її світогляд. Аналізувати звинувачення не прийнято: обвинувач заздалегідь правий, звинувачений заздалегідь «редіска» і «нєхароший чєлавєк». У таких умовах боротьба з корупцією часто стає навіть вигіднішою за саму корупцію – до такого ступеню, що потім ми спостерігаємо, як у антикорупціонерів зненацька з’являються 200-метрові квартири у Києві та інші несподівані життєві блага, повідомляє ПІК.

На схожій хвилі здіймається і черговий «плагіатний» скандал у МОН. Міністерство, скажімо чесно, угноювало потрібний ґрунт довго і зі смаком: нескінченні фейли керівництва Гриневич, включаючи нещодавній конфуз із ЗНО з української мови, привчили аудиторію до думки, що у Данському королівстві, м’яко кажучи, щось негаразд. Отже, ця нива тільки й чекала, поки хтось кине у неї потрібне зерно.

20 березня атестаційна колегія МОН «зарізала» рішення спецрад чотирьох українських університетів щодо присуджень кандидатських та докторських ступенів. До того роботи претендентів пройшли перевірку на університетських спецрадах та у експертних радах самого МОН. Ради дали зелене світло, однак під час засідання АК перший заступник міністра освіти і науки Володимир Ковтунець зненацька заявив, що роботи містять плагіат і у якості підтвердження послався на заяву голови ГО ТРОН Світлани Благодєтєлєвой-Вовк та на… публікацію у Facebook за підписом «Василь Руденко».

Заява виглядала доволі дивно. Хто такий Василь Руденко, достеменно невідомо ані науковій спільноті, ані будь-де за її межами. З профілю у Facebook можна дізнатися лише, що ця особа має чоловічу стать і народилася у 1983 році. Жодних відомостей про освіту і кваліфікацію особи розшукати не вдалося, як і її наукових статей, монографій, тощо. Фактично, Василь Руденко відомий лише тим, що від його імені у спільнотах Facebook час від часу з’являється «сенсаційні» відомості про наукові роботи, у яких пан Руденко начебто знайшов ознаки плагіату. На доведення цих тверджень наводяться так звані порівняльні таблиці, однак ані методика, ані технологія їх складання в жодному разі так і не була пояснена.

Такими ж таблицями користується і голова ТРОНу («Точка росту: освіта і наука») Світлана Благодєтєлєва-Вовк, до заяви якої так несподівано прислухався перший заступник міністра. Як і загадковий Василь Руденко, на якого Благодєтєлєва-Вовк часто і з подякою посилається у своїх дописах у соцмережах, таємниці методики своїх розслідувань голова ТРОНу не розкриває.

Тим не менш після втручання Ковтунця атестаційна колегія Міністерства освіти і науки вирішує скасувати  присудження наукових ступенів авторам робіт. Утім, підстави цього рішення АК оприлюднювати не насмілюється: у відповідному наказі від 20 березня 2018 року в якості причини сором’язливо вказано «на основі висновку». Якого висновку, чийого висновку – таємниця, повита мороком.

Після цього ситуація починає виглядати вже зовсім дико, і  в академічних колах здіймається галас. Справа не лише у втаємниченості особи обвинувача (хоча не зовсім зрозуміло, чому, декларуючи таку шляхетну ціль, як боротьба з плагіатом, потрібно ховатися за фейсбучним фейком) – справа у невизначенності методології досліджень, за результатами якої зводяться обвинувачення у плагіаті. Межа між плагіатом і цитуванням, а також між самоплагіатом і самоцитуванням (яке ТРОН однозначно прирівнює до плагіату) досі є дискусійною. Отже, перед тим, як визнавати чи не визнавати результати, отримані ТРОНом, потрібно перш за все знати, які критерії та яка методика використовувалися при отриманні цих результатів. Однак ТРОН цю інформацію з якоїсь причини вперто не оприлюднює. Чому? Знову загадка…

Так чи інакше, МОН, вочевидь, розуміючи слабкість своєї позиції, зненацька вирішує переграти все назад і дозволяє «зарізаним» дисертантам достроковий повторний захист. Один з таких захистів відбувся минулого тижня на спецраді НПУ імені Драгоманова. Оскільки згідно із законодавством захист наукових робіт є публічним і відкритим, на засідання спецради завітали і представники ГО ТРОН на чолі із Світланою Благодєтєлєвою-Вовк. Як було відзначено пізніше у відповідному зверненні членів спецради на ім’я міністра Гриневич, участь представників ТРОНу звелася до «втручання процесу захисту своїми незаконними діями, що підтверджується наступними обставинами: проведення прихованої відеозйомки, а в подальшому (після зауваження) фото- фіксації процедури захисту, некоректна та зухвала поведінка під час захисту та вже після засідання щодо представників спеціалізованої вченої ради та інших посадових осіб університету».

Незважаючи на заборону відеозйомки (що регламентується ст. 307 Цивільного кодексу), ГО ТРОН виклала відео у соцмережах, а сама Благодєтєлєва-Вовк звинуватила дисертантку-іноземку у незнанні української мови – на підставі того, що дисертантка відмовилася спілкуватися з нею у коридорах університету.

Отже, «борці з плагіатом» продовжують свою боротьбу як не києм, то палицею. І знов моральна дилема: з одного боку, хрестовий похід проти плагіату – справа шляхетна, а з іншого: чи є цей похід дійсно тим, чим здається з першого погляду?

Деяку інформацію щодо цього може дати звернення до міністра Лілії Гриневич, підписане 29 представниками професури українських вишів та наукових установ: Інституту соціології НАН, Інституту філософії імені ім. Григорія Сковороди НАН, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса, Національного авіаційного університету, ХНУ ім. Каразіна, а також національних педагогічних та технічних університетів Києва, Одеси, Полтави, Харкова, Житомира, Тернополя та Дрогобича.

«Простежується пряма матеріально-фінансова зацікавленість представників «Дисергейту» та ГО «ТРОН» при висуванні «плагіатних звинувачень» і виконанні «спеціальних замовлень» від сторонніх громадян для контролю за конкретними дисертаціями. Там де шантаж й переляк від їх звинувачень спрацьовує, – вони вимагають від дисертантів та адміністрації закладів, установ оплати за формування відповідних «Таблиць»: з різних джерел надходять цифри від 2500-3000 грн. за «таблицювання» кандидатської роботи і мінімум – від 5000 грн. докторської дисертації», – йдеться у зверненні.

Таким чином, якщо вірити джерелам підписантів, існує добре налагоджена схема: дисертантам нав’язуються платні «послуги» з перевірки на плагіат (за вищезгаданою секретною методикою), а проти тих, хто відмовився від цього непроханого сервісу, розгортається масоване публічне цькування. Судячи з раптового втручання першого заступника міністра Ковтунця, можна подумати, що йому в цій схемі теж відведена певна роль. Власне, ситуація банальна і, на жаль, майже освячена часом: різноманітні ГО – від псевдоборців за довкілля до ветеранів будь-яких бойових дій – давно вже стали обов’язковим атрибутом будь-якого гучного публічного заходу. Тож застосувати аналогічні технології у науковому середовищі, вочевидь, сам бог велів.

Особливо цікавою у цьому контексті мала б бути позиція МОН. Як профільне міністерство воно мало б дати оцінку ситуації і нарешті визначитися: які саме механізми повинні застосовуватися для об’єктивних оцінок щодо наявності/відсутності плагіату у науковій роботі і яку правову роль мають тут грати експертні установи – як підпорядковані міністерству (спецради вишів, експертні ради МОН, вищезгадана атестаційна колегія), так і сторонні експертні та громадські організації. Також не завадило б визначитися із прозорістю критеріїв щодо антиплагіатного програмного забезпечення – бо якщо той же ТРОН ретельно приховує свою методику, то більшість українських розробників, на кшталт того ж «Антиплагіату», зовсім не вважають за потрібне робити з цього таємницю.

Однак керівництво МОН досі не реагує. Чисто по-людськи його навіть можна зрозуміти: розгрібаючи цю ситуацію, доведеться визнати і свою провину в ній: якщо шантаж з боку ТРОНу існує – то чому міністерство проявило бездіяльність і не припинило відразу цю практику, а якщо «борці» з плагіатом справді борці і лицарі без страху та догани, – тоді чому ж МОН таки дозволило захист «скасованим» дисертантам? Що не кажи, визнавати свої помилки не любить ніхто – особливо владна інституція, за якою і без антиплагіатних скандалів числиться чимало гріхів. Тим більше, очевидно, тільки саме МОН знає, які ще авгієві конюшні можуть відкритися, якщо воно почне займатися цією справою. В цьому сенсі чиновникам явно гріє душу той факт, що вибори вже не за горами – отже, залишається лише день простояти та ніч протриматися, а там хоч потоп. Однак рано чи пізно взяти на себе відповідальність таки доведеться, і краще це зробити раніше, поки є хоч якийсь шанс не залишитися в історії «міністерством Табачника №2».

КОМЕНТАР:

Чи можуть антиплагіатні програми насправді визначити плагіат

Андрій Сідляренко, представник компанії «Антиплагіат»

– Антиплагіатні програми використовуються для аналізу текстів на наявність текстових збігів. За результатами аналізу ви отримуєте звіт, який показує наявні у тексті збіги з текстами, розміщеними у базах робіт, які використовувались для порівняння. Зазвичай плагіат-чекери для порівняння використовують відкриті Інтернет-джерела, оскільки за використання платних баз даних потрібно платити достатньо великі кошти, що не є нерентабельно. Іноді, як додатковий індекс пошуку, можуть використовувати власні бази робіт університетів.

Після того, як програмний продукт видає результати своєї роботи, ці результати повинен аналізувати експерт у тій тематиці, на яку написана робота, оскільки програмний продукт видає лише текстові збіги. Чи є ці збіги плагіатом, чи є вони правомірно використаними, чи використані в необхідному і достатньому обсязі для цієї роботи – визначити може лише людина-експерт. Програма цього не визначає.

Загрузка...