Публікується мовою оригіналу.

-Василю Миколайовичу одному з нещодавніх інтерв’ю ви дали високу оцінку Посланню президента Казахстану Назарбаєва до народу, зазначивши що на відміну від свого українського колеги Віктора Ющенка він пропонує реальні шляхи подолання кризи…

- Головним моїм враженням від Послання Президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва до народу було геть забуте в Україні за останні чотири роки ющенковської смути відчуття стабільності та дійсно батьківського вболівання за долю свого народу, за «країну відкриту і процвітаючу». «Стратегію розвитку Казахстану, яку прийняли на десятиліття вперед, досвід її втілення в реальні успіхи країни дали…упевненість у власних силах,…вірності обраного…шляху».

В посланні Президента Назарбаєва я побачив не тільки готовність та рішучість боротися з кризою, не тільки реальні кроки її подолання, але й констатацію факту вже здійснених кроків на цих шляхах.

 Н. Назарбаєв зазначає, що криза прийшла до Казахстану ззовні. «ЇЇ витоки не в середині країни, а приховані в дисбалансах світової економіки

Кризи не можна було уникнути і все передбачити».

Президент Казахстану усвідомлює, що економіка керованої ним країни є частиною світової фінансово-економічної системи, зазначаючи, що «глибокий і радикальний підхід допоможе світовій спільноті знайти ті шляхи, які захистять…від наступних зиґзаґів світової ринкової економіки.

Тому радикальні заходи, запропоновані ним обговорюватимуться в світовій спільноті».

Пропозиції Нурсултана  Назарбаєва – «…це внесок в пошук вирішення глобальних проблем».

У Посланні наведено цілий перелік антикризових кроків та заходів, які вже здійснило керівництво Казахстану.

Це й заздалегідь створений Національний фонд, який забезпечив запас міцності економіці перед можливостями потрясінь подібного роду, це й «…непрості структурні реформи, нарощений експортний потенціал та розпочата диверсифікація», це й надана, з метою забезпечення економічної активності малого та середнього бізнесу, великих підприємств, банкам додаткова ліквідність. Крім того, збільшено суму гарантованого відшкодування з внесків фізичних осіб, держава допомогла зменшити ризики банківського сектору, пов’язані із зовнішнім запозиченням і достатністю власного капіталу.

Своє розуміння витоків і шляхів подолання небезпечного явища він також виклав у статті «Ключі від кризи».

Дуже важливо, що Нурсултан Назарбаєв розглядає кризу через призму прагнення до оновлення, пропонує чіткий прагматичний підхід до оздоровлення національної економіки. Завдяки професійній і злагодженій політиці, комплексному підходу, якому треба повчитися українським керманичам, казахам вдалося мінімізувати вплив негативних світових процесів, зокрема у продовольчій галузі.

Ще довго можна було б перераховувати ті позитивні посилання, що витікають з Послання Нурсултана . Назарбаєва, але, на мою думку, подібні документи, пропозиції, що в них наводяться та дії до яких вони спонукають, треба добре вивчати керманичам будь-якої країни, не кажучи вже про українських, але тим українським, які прийдуть завтра, бо теперішні і, особливо, президент, – це вже колишнє, хоча й таке, що відчайдушно намагається зачепитися за майбутнє.

- Як ви оцінюєте рівень співробітництва між Україною та Казахстаном в економічній сфері?

-Як це не парадоксально звучить, на це питання я не можу дати однозначної відповіді.

З одного боку, не можна заперечувати поглиблення традиційного діалогу між країнами впродовж останніх років. За рівнем торговельних відносин з Україною Казахстан посідає четверте місце серед країн СНД. В 2007 році рівень товарообігу між Україною та Казахстаном сягнув рекордного показника – $3 млрд. За січень-травень минулого року зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг склав майже $1,6 млн і збільшився у порівнянні з аналогічним періодом 2007 року на 35%.

В експорті до Казахстану пріоритетом користується продукція металургійної промисловості, машинобудування, сільського господарства, а також вироби хімічної галузі. Що стосується імпорту з Казахстану, то на першому місці стоять енергоносії – насамперед природній газ (понад 80% від загального обсягу імпорту) і продукція металургійної промисловості.

Чимало досягнуто і в культурно-гуманітарній сфері.

Важливою подією на цьому напрямку стало проведення в 2008 році Року України в Казахстані.

Проте, сьогодні в умовах глобальної світової та внутрішньої фінансово-економічної кризи є всі підстави говорити про необхідність переходити на якісно новий рівень співпраці з Казахстаном, а також іншими азійськими країнами, такими як Китай та країни Південно-Східної Азії.

Я вважаю, що необхідно більше уваги приділяти реалізації двосторонніх проектів, які відкриють нові можливості для просування українських товарів на азійські ринки, в тому числі, в енергетичній сфері, що для України є надзвичайно важливим.

Хочу зазначити, що під спільними, двосторонніми проектами, зокрема, в галузі енергетики, я розумію не лише прямі угоди щодо придбання Україною казахстанських енергоносіїв, а й угоди на постачання українських запасних частин для енергоблоків казахстанських електростанцій та виконання ремонтних та інших регламентних робіт українськими фахівцями. Крім того, не зайвою буде й участь України у розвідці та розробленні родовищ корисних копалин на території Казахстану.

-Які напрямки роботи групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Казахстан, яку ви очолюєте, є пріоритетними?

-З метою активізації співпраці між парламентами двох країн група розпочала активну підготовку запланованого на червень-липень цього року офіційного візиту голови ВРУ Володимира Литвина до Казахстану.

Ми також плануємо організувати обмін офіційними делегаціями парламентарів обох країн. Орієнтовно ця зустріч планується на грудень поточного року. Планується, що під час візиту будуть обговорені питання поглиблення співпраці між країнами в торгово-економічній, сільськогосподарській та культурній сферах з метою переведення її в більш практичну площину.

Крім того, зважаючи на той факт, що я є головою підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, до пріоритетних напрямків співпраці між парламентами наших країн можна віднести й співпрацю у законотворчій діяльності, обопільному вивченні корисного досвіду правоохоронців.

Особливе значення така співпраця набуває з огляду на той факт, що Казахстан в Азії, як і Україна в Європі, так чи інакше, відіграють роль транзитних воріт для потоків мігрантів, серед яких, звичайно ж, можуть бути й такі, що мають певні проблеми із законом, не кажучи вже про терористів та наркокур’єрів.

-На думку експертів, такий наслідок світової фінансово-економічної кризи, як девальвація української національної валюти, може негативно вплинути на динаміку двосторонніх відносин. Що ви думаєте з цього приводу?

-Так, у своєму Посланні Нурсултан Назарбаєв зазначив, що через девальвацію на 40-45% національних валют основних торгових партнерів та найближчих сусідів – Росії і України, і вони були вимушені піти на девальвацію тенге на користь вітчизняних товаровиробників. Але, це слушний  крок розумного хазяїна і я не бачу жодних підстав робити припущення, що такі дії можуть мати хоча б якийсь негативний вплив на динаміку двосторонніх відносин, хоча й заперечувати факт появи додаткових факторів, що формують відносини між національними фінансово-промисловими групами, я теж не буду.

Звичайно, є об’єктивні чинники, незалежні від бажання урядів тих чи інших країн. Так, скажімо, зменшення ділової активності основних країн-імпортерів мало певні негативні наслідки у вигляді суттєвого зниження цін на нафту та метали, що є основою експорту Казахстану.

Ще раз нагадаю, що дуже важливим стратегічним кроком з точки зору зміцнення національної економіки було створення Національного фонду. До речі, Казахстан був однією з перших країн в світі, де було прийнято пакет випереджуючих стимулюючих економічних заходів, завдяки чому вдалося уникнути банкрутства провідних банків країни.

-Чому, на ваш погляд, українська влада досі не запропонувала реальних антикризових заходів, спрямованих на оздоровлення національної економіки?

-Глибинна причина полягає в перманентному розбраті та розбалансованості влади в країні.

З 2004 року в Україні триває війна. І війну цю проти української державності та власного народу розв’язав Президент Ющенко.

Постійні зміни урядів, антиконституційні укази про дострокові вибори народних депутатів, повна руйнація головних ключових інституцій державності: МВС, СБУ, армії та судової системи призвели до фактичного паралічу влади в Україні.

Дуже небезпечно, але, якщо проаналізувати то і знаково, що заручником деструктивної політики глави держави став вищий законодавчий орган України – Верховна Рада.

Президент цілеспрямовано уникнув своєї ключової функції, не ставши керманичем нації, її натхненником на історичному шляху. Адже саме він мав запропонувати чітку прагматичну модель розвитку держави, яка б передбачала реальні, а не популістські заходи, спрямовані на упередження кризи. Зробити це потрібно було ще рік тому, коли криза тільки насувалась на Україну.

-Ви вважаєте, що зараз це вже запізно?

Так, час дійсно втрачено.

Проте, ситуація складна, але не безнадійна. За наявності політичної волі з боку керівництва держави, узгоджених кроків між Президентом, Урядом і Верховною Радою України, переконаний, ще можна змінити ситуацію. І Уряд, що найменше намагається це зробити.

Водночас, останні події, пов’язані з колапсом банківської системи внаслідок злочинної політики Нацбанку, мене остаточно переконали, що Президент Ющенко вже не здатний управляти країною.

Вже цілком очевидно, що до 31 березня він всупереч Регламенту Верховної Ради України так і не оголосить з трибуни парламенту Послання до українського народу, в якому мусив би запропонувати реальні кроки щодо зменшення наслідків кризи. Більше того, глава держави не вживає жодних заходів, аби стабілізувати ситуацію в економіці і зокрема в Нацбанку, залишаючи на посаді пана Стельмаха, навіть після того, як Верховна Рада двічі висловлювала недовіру останньому.

-В чому, на ваш погляд, полягає вихід з цього глухого кута?

Вихід простий, він полягає в дострокових виборах Президента.

Віктор Ющенко має дослухатися до порад свого попередника, мудрого політика і державного діяча, першого президента України Леоніда Кравчука і добровільно піти у відставку.

Президент, який не має реальної підтримки Уряду, з реальним рейтингом серед народу, що ледве сягає трьох відсотків, має схаменутися та зробити це, якщо у нього ще є залишки гідності та бажання запам’ятатися нащадкам хоча б одним гідним вчинком.

Хочу завершити словами Патріарха Московського і всієї Русі Кирила: «Кризис – это не только проклятие, это и благословение. Он заставляет многих людей переоценить ценности, пересмотреть свое отношение к жизни…»

Записала Ольга Мартинюк