Оксана Лугова, для Резонансу

Потік бюджетних коштів направили у «потрібне» русло: з 11 навчальних програм для українських шкіл, які збиралося затвердити Міносвіти, затверджено було лише 2.

Для початку – короткий екскурс з найновішої історії. Торік 28 вересня набув чинності Закон України «Про освіту», згідно з яким батьки отримали право «обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти». Утім, не пройшло і півроку, як виявилося, що реальність вражаюче відрізняється від очікувань: вибір, зазначений законом, начебто і є, але насправді його нема.

22 лютого на засіданні колегії Міністерства освіти мали бути затверджені 11 освітніх програм для 1-2 класів, які пройшли необхідну науково-педагогічну експертизу на відповідність новому Державному стандарту початкової школи. У результаті із цих одинадцяти були затверджені лише дві: НУШ-1 («Нова Українська Школа»), розроблена Академією педагогічних наук України, та НУШ-2, розроблена під керівництвом Романа Шияна.

З першою програмою все зрозуміло: Академія педагогічних наук – розробник, зазначений у Законі «Про освіту». Простіше кажучи, не прийняти НУШ-1 колегія просто не мала права. А от з НУШ-2 все куди цікавіше. Після того як міністр Лілія Гриневич, відкривши засідання, була змушена поїхати у невідкладних справах до Президента, обговорення зненацька перетворилося на побиття немовлят. Розробник НУШ-2 Роман Шиян, замість презентації своєї програми, раптом почав висувати претензії до проектів конкурентів: мовляв, вони надто «комерціалізовані» і потребують додаткових навчальних посібників, а деякі взагалі перевантажені навчальним матеріалом.

На бік Шияна активно встала начальник Департаменту освіти Київради Олена Фідонян, і врешті-решт колегія Міносвіти відхилила затвердження невгодних програм.

«Вальдорфська педагогіка», «Розвивальне навчання», «Росток», «Інтелект України», «Світ, у якому я живу» та ще чотири проекти були затавровані як «дискусійні» і фактично опинилися за бортом.

А тепер копнемо глибше. Нові освітні програми – це не лише виконання Закону «Про освіту», це ще й мільйони гривень з держбюджету, що мають бути виділені на друк підручників, робочих зошитів та навчальних посібників. Іншими словами, золоте дно – що свого часу блискуче довів екс-міністр Дмитро Табачник.

Зрозуміло, що ділитися цим освітнім ельдорадо дурних нема, тому чим менше проектів, тим краще. Як бачимо, вибір програм, обіцяний батькам школярів новим законом, колегія МОН звела до мінімуму: мовляв, погралися трошки у демократію – та й годі. І якщо із НУШ-1, як вже було сказано, все зрозуміло, то НУШ-2 викликає окремий інтерес – не в останню чергу завдяки особистості її головного розробника.

Як свідчить Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні порушення, 2016 року директор КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» (ЛОІППО) Шиян Роман Богданович був звинувачений у вчиненні дій в умовах реального конфлікту інтересів (КпАП України, ст. 172-7).

Рішення Галицького райсуду міста Львова 461/4221/16-п розшифровує нам ці дії: будучи членом вченої ради Інституту, Шиян організував обрання себе доцентом кафедри освітньої політики та призначення своєї дружини Олени Шиян на посаду завідувача кафедри життєвих компетентностей. Як вказується у судовому рішенні, звинувачений «у вчиненому розкаявся, просить суворо його не карати».

До речі, самопризначення на посади виявилося не єдиним хобі «розкаяного» Романа Шияна.

Також директор ЛОІППО любить подорожувати – у тому числі і до країни-агресора. За два місяці до суду Шиян брав участь у науково-практичній конференції «Воспитание и обучение детей младшего возраста», що проходила у Москві у травні 2016 року. Що цікаво, на цьому заході він був єдиним учасником України – хоча у загальному списку можна найти ще двох осіб на прізвище Шиян: Шияна Ігоря Богдановича, завідуючого лабораторією розвитку дитини Московського міського педуніверситету, та Шиян Ольгу Олександрівну, провідного наукового працівника НДІ столичної освіти того ж Московського міського педуніверситету.

А тепер виникає два питання:

1. Чи відомо шановному міністру освіти Лілії Гриневич, що державні кошти фактично планується віддати до рук засудженого корупціонера, який, до того ж, ще й не гребує співробітництвом із країною-агресором?

2. Яким чином пан Шиян, проросійськи налаштована людина, спромігся стати науковим керівником колективу розробників НУШ-2, яка була затверджена колегією МОН України як типова освітня програма? Особливо якщо враховувати, що згідно з Концепцією «Нова українська школа» метою нової програми має бути виховання патріота, особистості, інноватора.

Можливо, звичайно, що пані міністр дійсно не в курсі «трудової біографії» та проросійських вподобань Шияна, однак така неувага до власних кадрів може призвести до сумних наслідків. Імідж у МОН і без того, м’яко кажучи, не бездоганний, тож зайва пляма на репутації – це не зовсім то, що конче необхідно міністру та її міністерству. Тим більше, що міністерством курсують чутки, що Шияна планується перевести на одну з провідних посад у Інституті модернізації змісту освіти – що, погодьтеся, само по собі в жодні ворота не лізе. І якщо ці чутки несподівано виявляться правдою, скандалу не минути.

А тим часом батьки школярів, яких МОН обмежило у виборі програми, намагаються захистити свої законні права. Спільнота «Батьки за Інтелект» вирішила звернутися з відкритим листом до Лілії Гриневич:

Та створила петицію до Президента України з проханням подовжити дію дев’яти відкинутих МОН навчальних програм.

Чи почують їх високошановні адресати – поки невідомо. Однак у будь-якому випадку реакція влади на ці листи стане лакмусовим папірцем: або ж вона дійсно налаштована на реформи та демократизацію освіти, або ж усі її заяви з цього приводу – просто чергова локшина на вуха електорату. Третього, як-то кажуть, не дано.