Порошенко може скільки завгодно торочити про демократичні свободи та шлях до Європи, але поки ми бачимо те, що бачимо, його слова не варті ані ламаного шеляга, повідомляє "ПІК".

Правда у тому, що Президент добре розуміє, що на наступних виборах його добровільно не оберуть навіть двірником. Звідси і страх – банальний страх перед конкурентами, який штовхає Порошенко на шлях, протоптаний ще його попередниками. Щоб не допустити позачергових виборів, влада влаштувала ганебний і принизливий цирк із коаліційними списками. Тих, хто не згоден бути кишеньковою опозицією, «мочать» адмінресурсом – поки що, слава богу, переважно інформаційним, але що буде далі?

Власне, Петро Олексійович не дурень, і розуміє, що ЗМІ – це неабияка зброя (і саме тому і не продав «П’ятий», хоч заприсягався). Знову воскресли темники – такі ж самі, які ми бачили за Януковича і ще раніше за Кучми. Адміністрація Президента може скільки завгодно називати існування темників «маячнею» та звинувачувати Саакашвілі, який виклав їх у себе на «Фейсбуці», у самопіарі, але у ці виправдання віриться не більше, аніж у казки діда Панаса. Згадайте, як того ж Саакашвілі, поки він був зручним, підносили до небес, і подивіться, які потоки лайна ллються на нього тепер, особливо з моменту, як він зареєстрував власну партію. Хто повірить у такий випадковий збіг?

Якщо Саакашвілі відверто «мочать», то інших потенційних конкурентів просто намагаються замовчати. 9 березня у Києві у парку Шевченка проходили урочиста акція з нагоди 203-ї річниці з дня народження Кобзаря. Це була одна із наймасштабніших шевченківських акцій за роки Незалежності. Близько п’яти тисяч людей молилися за Україну під проводом Патріарха Філарета. Іво Бобул відклав свій концерт, щоб приїхати у парк ім. Шевченка. Виступали Тарас Петриненко, «ТаРута», гурт «Сокіл», студентський духовий оркестр, оркестр барабанщиків, фольклорні і дитячі колективи. Були присутні тележурналісти з усіх основних українських каналів – але у телеефір подія, за винятком окремих скупих згадок, не потрапила. Наче і взагалі її не було.

Чому? Тому що під час акції прозвучали тези маніфесту патріотичних сил, у яких партії «ПАТРІОТ», Рух Валентина Наливайченка «Справедливість», УРП, УНА-УНСО, КУН та  представники Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка піддали жорсткій критиці дії влади та оголосили про об’єднання зусиль у політичній боротьбі. У тому числі була озвучена думка щодо висунення Валентина Наливайченка єдиним лідером об’єднаних патріотичних сил. А це вже, ви ж розумієте, крамола. Нема для чого українському глядачеві знати, що можуть бути ще якісь кандидати на президентське крісло, окрім Петра Олексійовича Порошенка. Щоб крамола не пройшла, «вирізали» всіх – і Бобула, і Патріарха Філарета. Зате пропрезидентські ЗМІ із задоволенням розтиражували ганебну бійку на Тарасовій горі, за яку моментально ухопилися рашистські «соловйови». Звісно, як не ухопитися, якщо твої начебто противники по інформаційній війні дарують тобі таку картинку!

Шевченківська акція відчула на собі дію адмінресурсу ще на початках, на етапі попередньої організації. Після офіційного узгодження раптом виявилося, що на ту ж дату і на той же час у парку Шевченка зібралися проводити свою акцію «кишенькові» радикальні партії. Потім Наливайченка зненацька викликали на допит у Генпрокуратуру у якості свідка – на 14-00 9 березня, як раз під час проведення акції. Міська поліція, яка мала охороняти учасників урочистої ходи, що проходила від пам’ятника Грушевського до пам’ятника Шевченка, просто зникла за півгодини до початку ходи і більше не з’являлася. На щастя, обійшлося без провокацій: люди поводилися гідно, атмосфера була мирна та дружня. Акції не змогли перешкодити, але її зуміли замовчати – як це полюбляють останнім часом робити з подіями, небажаними, з точки зору влади, для відома пересічного громадянина.

Така ж доля спіткала арт-флешмоб проти окупації Криму, влаштований 26 березня патріотичними силами біля посольства Росії. Очевидно, в Україні може бути тільки один правильний патріот – як і один правильний Президент, і зовуть його Петро Олексійович Порошенко. Насправді, це не може не непокоїти. Відфільтрована картинка, яку транслюють національні канали, починає все далі і далі відходити від об’єктивних українських реалій. Влада відверто перебрала на себе право вирішувати, що громадянину знати треба, а що ні.

Реанімація темників, повернення недоброї пам’яті адмінресурсу, поливання брудом і замовчування невгодних, цензура, яку намагаються накласти на український сегмент Інтернету під виглядом так званої Доктрини інформбезпеки, – все це тривожні симптоми прогресуючого тоталітаризму, що його нам хочуть подати під соусом збереження стабільності в країні. Вибачте, але ми вже бачили цю «стабільність» – попередні її адепти три роки тому були змушені забратися з України і тепер підгавкують з голосу нових хазяїв з Москви та Ростова-на-Дону.

Президентові Порошенку час замислитися: чи дійсно він хоче повторити цей шлях?

Олег ВОРОШИЛОВСЬКИЙ, шеф-редактор ПіК